Обидва сини колишньої директорки однієї зі шкіл на Рівненщині Галини Корень – військові. 

Молодший, 32-річний Сергій, мобілізувався на початку великої війни. Продовжує служити після трьох поранень, які отримав у боях на Донеччині й Харківщині. 

Старший, 34-річний Володимир, долучився до війська у травні 2024-го – у новостворену 155-ту окрему механізовану бригаду (ОМБр) імені Анни Київської. Саме ця військова частина за останні пів року двічі потрапляла в гучні скандали.

Вдень 4 лютого 2025-го Галині Володимирівні зателефонував старший син. Розмова була буденною. Мати запитувала у Володимира, як справи, як здоров'я, чи не треба передати речі, їжу. Він говорив, що все гаразд, що всього вистачає, ні на що не скаржився. 

Тривожності в голосі сина мати не відчула. Все було, як зазвичай.

А вже за кілька днів, 8 лютого, родина отримала сповіщення від ТЦК про загибель Володимира в одному з приміщень штабу бригади в Донецькій області. Причина смерті – "здійснив акт суїциду одним пострілом з табельної зброї в голову".

Того ж дня слідчі Покровського управління поліції в Донецькій області відкрили справу за фактом самогубства оперативного чергового командного пункту штабу, лейтенанта Володимира Кореня, за ознаками вбивства. 

"Українська правда" намагалася з'ясувати обставини загибелі Володимира Кореня у всіх, хто знає деталі цієї справи, але безрезультатно. Навіть адвокат постраждалих проігнорував нашу пропозицію поспілкуватися на цю тему.

[BANNER5]

В Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області нам відмовили у спілкуванні зі слідчим, бо Кримінальний кодекс України забороняє розголошувати деталі досудового розслідування. Аналогічний аргумент для відмови від коментарів використали і в 155-ій бригаді.

Представники Нацполіції України у відповідь на запит УП обмежилися відпискою: правоохоронці провели низку слідчих дій, "спрямованих на повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення", а також призначили судові експертизи, частину з яких експерти досі виконують.

Відповідь Головного слідчого управління Національної поліції України на запит УП

Говорити відкрито погодилася тільки мати загиблого. Ми не вважаємо те, що інші сторони відмовилися від коментарів, підставою не публікувати цей матеріал. І готові дати можливість висловитися всім навіть після його виходу.

Який характер мав і як реагував на складні ситуації лейтенант Володимир Корень? Як мобілізувався і чим займався у 155-ій бригаді? Чому батьки вважають слідство поверховим і сумніваються в достовірності експертиз? Розповідає мати – Галина Корень.

Принципи, характер і плани на майбутнє

Син часто повторював: "Попереднє планування попереджує погані показники". 

Вова зберігав спокій у будь-яких ситуаціях. Якось у сарненському лісі на Рівненщині була велика пожежа. Оскільки мій чоловік тоді був головним лісничим, а молодший син і Володя за освітою інженери лісового господарства, вони втрьох поїхали на місце події. Спочатку активно гасили пожежу. Згодом вогонь почав затухати, але люди навколо все одно продовжували метушитися. Вова в цей час зробив собі підстилку із хмизу, ліг і спокійно спостерігав за біганиною.

В армії син отримав позивний "Ясен". Усім відомо, що листя ясенів добре пропускає сонячне світло, а сама деревина – міцна і пружна. Таким був і наш Вова. Зовні спокійний і усміхнений, але з міцним внутрішнім стержнем, який не давав йому поступитися моральними принципами. Він категорично не сприймав корупцію, будь-які прояви соціальної несправедливості.

Останнє фото, яке Володимир надіслав батькам перед загибеллю, 28 січня 2025 року

Всі фото надала Галина Корень

В нього було багато планів на життя. Хотів вирощувати спаржу й артишок у нас, на Рівненщині. Мріяв купити машину. Ми з чоловіком навіть гараж для неї збудували. 

У нас із Вовою була домовленість: щомісяця він надсилав мені гроші із зарплати, а я їх обмінювала на євро і відкладала, щоб у нього була фінансова подушка для реалізації його планів.

І ще – він хотів сім'ю. Я не дуже наполягала, бо йому було всього 34 роки. Але коли заходила про це мова, він жартував: "Ой, зараз як почну робити дітей, то вам тут і місця буде мало".

[BANNER1]

Мобілізація і служба в 155-ій бригаді

Вова завжди казав: "Війна не на один день. Ми всі у війську будемо. Я хочу мобілізуватися здоровим". 

Восени 2023-го йому зробили операцію на пошкодженому меніску. Більше пів року відновлювався. В травні пішов відкривати черговий лікарняний, але перед входом у лікарню працівники ТЦК вручили йому "бойову" повістку. Він не ховався – пішов служити.

Син ще в університеті закінчив військову кафедру, тому був молодшим лейтенантом. На Рівненщині якраз формували 155-ту бригаду, шукали офіцерів. Вова вирішив мобілізуватися туди.

Він розповідав, що не зробив жодного пострілу під час базової підготовки. Зброю йому видали тільки один раз – потримати і все. Коли попросив постріляти, сказали: "Ай, тобі, штабному, не треба". 

Коли Вова був на полігоні в Рівненській області, час від часу приїжджав додому. Син ділився, що роботи дуже багато, бо він займався оформленням усіх військових, хто виїжджав вчитися воювати за кордон, зокрема у Францію.

Сам їздив на навчання в Польщу. Як повернувся, скаржився, що практичних занять майже не було – поляки розповідають одне, а на фронті в Україні відбувається зовсім інше. 

Брати і друзі жартували: "Вова, люди гроші платять, щоб перетнути кордон. А ти в Україну повертаєшся". Але в нього навіть думок не було втекти зі служби. Він визначив для себе, що має бути на війні. І до останнього дня життя був на сході.

Галина Корень: Вова почав рідко дзвонити, відколи бригада поїхала на схід. Але щовечора ми списувалися в месенджерах. Син зазвичай писав, що в нього все добре, без деталей 

Він ніколи не жалівся на командирів і побратимів. Але в записнику сина, який нам передали після його смерті, один закреслений (невідомо ким – УП) запис викликає безліч запитань:

"Як оперативний черговий узагальнюю, 155 бр не получилось. Тут зборисько різнорідних людей, взаємодія на 3 – "Лебідь раком щуку". Але, може, щось зміниться. Я втомився розбиратися в цьому п*здеці. Треба хтось авторитетний при великих погонах".

Це один із останніх записів Вови.

[BANNER2]

Хід слідства 

В мене немає доказів, що сина вбили, але я не вірю в його самогубство. Розслідування трагедії триває п'ятий місяць, а результатів досі немає.

Всередині лютого і на початку березня ми отримали частину матеріалів справи – протоколи огляду місця трагедії і допитів свідків, результати деяких експертиз. Але ці документи не відповідають на наші запитання щодо ходу розслідування. Єдине, зрозуміло: слідчий навіть не розглядав версії, що сина вбили. 

Наші стосунки зі слідчим зіпсувалися, коли ми з чоловіком почали ставити незручні запитання. Одне із запитань, яке вивело поліцейського із себе: чи є письмове підтвердження, що Володимир отримував пістолет, який знайшли біля тіла? Бо у військовому квитку сина є відмітка лише про отримання автомата, а про пістолет – нічого. 

Важливо, що кулю так і не знайшли. За словами, слідчого вона "пішла в пустоту", залишилася в стіні. Коли ми запитали, чому не дістали, поліцейський відповів: "Щоб знайти кулю, я маю зламати всю стіну. Якби вона була десь у підлозі, розколупали би, а стіну руйнувати не будемо". 

На прохання розповісти, на якій висоті від підлоги вхідний отвір у стіну, слідчий відмахнувся: "Приїдьте і поміряйте, якщо вам треба". До того ж експерти досі не встановили, чи є на курку пістолета ДНК сина. 

Через певний час ми випадково дізналися, що в провадженні змінився слідчий. Комунікація з ним у нас теж не склалася. Ні з нами, ні з адвокатом він на зв'язок не виходить. 

На мою думку, правоохоронці провели допити поверхнево. В матеріалах справи зазначається, що свідками взяли телеграфіста і водія, які почули про загибель Володі в розташуванні від невідомого офіцера на курилці. Хто цей офіцер – слідство не встановило. Свідчення обох майже ідентичні: стверджують, що нічого не знають і не чули звуків, схожих на постріли. 

Безпосередній командир сина, з яким вони разом чергували у штабі 7 лютого, під час допиту сказав, що Вова вийшов із будівлі приблизно з 11:00 до 12:00. Лише о 16:00 начальник відправився на його пошуки. Невже у командира не виникло питання, куди зник черговий, раніше ніж за чотири години? Слідчий про це не запитав. 

Матеріали службового розслідування, яке проводили військовослужбовці 155-ої бригади, поліції не передали. Слідчий порадив мені особисто звернутися до ТЦК, щоб отримати матеріали внутрішніх перевірок. Звернулася ще всередині травня, але донині відповіді так і не отримала. 

[BANNER3]

Результати першої судмедекспертизи ми отримали десь усередині березня. В документі написано, що синців, татуювань і рубців на тілі сина не виявлено. Але у Вови по тілу було багато рубців після видалення ліпоматозних пухлин, операції на коліні. Чому експерт нічого про це не згадав? Мені сказали, що вони не є причиною смерті, тому можна було не зазначати.

Ми ховали сина на 74-й день після смерті. Відкрили домовину, щоб попрощатися. І побачили, що у Володі травмоване обличчя – зламаний ніс і гематома на лобі. Але про такі пошкодження у висновках першої судмедекспертизи – жодного слова.

На початку квітня ми попросили провести повторну судмедекспертизу. Її результатів досі немає. 

Ми більше двох місяців чекали, щоб поховати сина, але якщо буде необхідність, дамо дозвіл на ексгумацію, аби з'ясувати правду. 

Ангеліна Страшкулич, УП