Как рядовой украинец может приобретать западное оружие

Бути країною, якій допомагають заради демократичних цінностей, – це романтично, але дуже ризиковано. Це ставить нас у цілковиту залежність від доброї волі великих світових гравців. Ця воля може змінюватись. Якщо некритично споживати інформацію, то складається враження, що ледве не вся закордонна допомога Україні залежить від того, з якої ноги встав вранці Трамп.
Але пора позбуватися картини світу, де все рішають великі дорослі дяді. Кожен з нас сьогодні може бути фактором, який вплине на хід війни. Є досить багато можливостей підвищити боєздатність нашого війська за рахунок західних технологій. Благодійність – не єдина причина, з якої нам можуть давати зброю. Є ще низка причин, менш піднесених і більш прозаїчних, обумовлених комерційними інтересами, з яких західні виробники зі сфери MilTech бажають, щоб їхня продукція опинилася на фронті в Україні. Як я переконався особисто, часто вони самі шукають контакти з українськими військовими – навіть більше з військовими, ніж з представниками дипломатичних служб.
За останній рік у мене було дві поїздки в Європу. Ми з командиром підрозділу вирішили, що буде непогано поспілкуватись з виробниками зброї, з діаспорою, розповісти людям про те, що ми робимо.
Перший раз я їхав просто як військовослужбовець з "Вовків Да Вінчі", другий – вже як представник створеної на той момент Служби роботизованих комплексів у складі батальйону.
Читайте такод колонку командира служби Олександра Ябчанки: Україна може і повинна стати лідером у військовій робототехніці – це гарантія нашої перемоги
Після першої ж поїздки, яка відбулася минулого літа, стало зрозуміло, що це дуже перспективна історія, але на цьому напрямку ведеться вкрай мало роботи. Багато кому банально не вистачає комунікації з українськими військовими: діаспорі, натівським військовим, представникам місцевих парамілітарних формувань.
Крім власне MilTech-виробників, на мене виходили люди з ТРО, з чинної армії. Країни Балтії і Фінляндія добре розуміють, що їм загрожує росія, що війна може трапитись за кілька років і вони до цього не готові. Під час спілкування були дуже предметні запитання: що нам треба починати робити саме зараз? Як не загинути в перший тиждень війни? Що треба купувати? Що працює, що не працює? У Фінляндії на всю країну буквально кілька десятків людей, які мають хоч якийсь бойовий досвід.
Щодо власне компаній, які виробляють дрони, оптику, наземні роботизовані комплекси, то вони переважно самі шукають контакти з Україною. З боку наших представничих структур тут є велика недоробка. Безпосередньо за це відповідають військові аташе. Але робота посольств України в деяких країнах – це катастрофа. Часом люди на своїх посадах не хочуть нічого робити, аби не помилитись і не втратити пост, бо в них там все добре, у них війни немає. Деякі посольства виконують свою роботу непогано, але в мене склалося враження, що в них не вистачає людського ресурсу – спеціалістів, що могли б працювати в певних напрямках. Тому компанії часом віддають перевагу співпраці безпосередньо з підрозділами ЗСУ.
Серед виробників MilTech є дві зацікавлені категорії. Перша – не дуже великі компанії, яким цікаво отримати контракти з Міністерством оборони України або фінансування від свого уряду, щоб постачати озброєння в Україну. Тут зацікавленість дуже велика.
Друга категорія – більш великі компанії, які хочуть подивитись, як їхня зброя буде працювати в Україні. Не для того, щоб постачати її в Україну, а щоб постачати в країни НАТО, де дійсно є гроші.
Для декого це не тільки бізнес. Вони дійсно вірять в те, що ми робимо, розуміють, що треба вкладатися в нашу перемогу. Але, звісно, бізнес в першу чергу. Ми іноді забуваємо, що деякі компанії хотіли б працювати з росією і можуть знайти спосіб, як це робити. Французькі компанії, незважаючи на ембарго, постачали в росію оптику для танків після 2014-го і навіть 2022-го року. Не є таємницею, що багато європейських військових і інших компаній все ще співпрацюють з росією.
З такими теж треба спілкуватись. Людині все одно, з ким торгувати, поки вона не бачить картинку на власні очі. Для неї гинуть абстрактні люди. Але тут до неї приїжджаєш ти і кажеш: "Якщо ми не отримаємо це і оце, я загину". – "Справді?!" Або показуєш: ось така штука, або схожа техніка, врятувала мені життя. Це справляє міцне враження. Виробники зброї теж люди, для них це аргументи. Такого треба робити більше.
Виходить набагато ефективніше, коли комунікацією за кордоном займаються люди, для яких це питання життя і смерті. По-перше, вони самі мотивовані, по-друге, це мотивує тих, з ким вони спілкуються. "Якщо ми отримаємо це, я не загину, якщо отримають росіяни – загину". Європейський бізнес звик працювати на особистих контактах. "Холодні" продзвони на 90% не працюють. Якщо з тобою познайомились особисто, якщо тебе порекомендовали, якщо ти зустрічався зі своїми контактами на якихось заходах – це вже зовсім інша справа.
Читайте також: Про російську опозицію та українську гідність: як говорити з іноземцями про війну
Друга поїздка була набагато успішніша, ніж перша. Деякі контакти, здобуті в перший раз, спрацювали тільки під час мого другого приїзду. Не завжди буває так, що тобі одразу мішок навантажили, і ти, як Санта Клаус, повертаєшся назад.
До нас вже дійшли безпілотники, які саме – спершу мають побачити росіяни. Я знайшов дещо не тільки для "Вовків Да Вінчі", але і для інших підрозділів. Не буду перераховувати номенклатуру всього, що нам надали і нададуть, на що ми пишемо замовлення.
На сьогодні ми прийшли до того, що в кожній частині вже офіційно є уповноважений з закупівель, бюджет, процеси, документація. Будь-який великий підрозділ має цим займатись. Військова частина має певний рівень самостійності – саме через те, що великі структури працюють не так ефективно.
Звісно, в ідеалі це має робити держава. Військова допомога Україні залежить не тільки від успіху закордонних поїздок президента, але і від добре налаштованої роботи дипломатичних представництв. Але тут маємо те, що маємо. На сьогодні, коли треба врятувати країну, а не знайти винного у всіх проблемах, непоганим виходом із ситуації є закордонна співпраця підрозділів. Тут є поле для діяльності, можливості і вже перевірені успішні способи дій.
Що можна робити? Досить очевидні речі: доносити свої потреби до виробників, доносити свою позицію до іноземних військовослужбовців, журналістів, політиків різного рівня, волонтерів, фондів, суспільства. Ділитися досвідом із діаспорою: розповідати про себе, слухати їх. Запрошувати іноземних військовослужбовців до України – ділитися досвідом сучасної війни з росією. Будь-який особистий діалог відкриває можливості впливати і отримувати бажане. Це те, що може робити навіть одна мотивована людина.
Андрій Кушнеров , військовослужбовець-доброволець з Білорусі, представник Служби роботизованих комплексів батальйону "Вовки Да Вінчі" 59 ОМБР з міжнародних відносин, волонтер фонду Defense Robotics UA
Последние новости
