У 1991 році нас в Україні було 52 мільйони. Сьогодні на підконтрольній українському уряду території — трохи більше 30. За прогнозом ООН, якщо нічого не змінювати, до кінця століття населення України може скоротитися до 15 мільйонів. Це не просто тривожна статистика — перед нами виклик національного масштабу. І якщо ми справді хочемо зберегти націю, мусимо говорити про те, як об’єднувати українців, де б вони не були. У цьому контексті множинне громадянство постає не як технічне питання, а як логічна відповідь на реальність, у якій живемо.

Визнати реальність

Десятиліттями ми втрачаємо людей. Через війну, еміграцію, економічні труднощі. Але водночас маємо величезну спільноту українців за кордоном — понад 25 мільйонів. Серед них — ті, хто виїхав у 90-х, ті, хто покинув країну після 24 лютого, і ті, хто ніколи не мав українського паспорта, але знає, хто він, пам’ятає родинні історії, готує борщ і вчить дітей співати "Ой у лузі червона калина".

Сьогодні ми стоїмо перед вибором: або визнаємо цю реальність і використовуємо її як шанс для національного відновлення та протистояння геополітичним викликам, або добровільно відрізаємо частину себе. Проти 140 мільйонів краще стоїть 60, ніж 15. Якщо ми хочемо мати справжню силу, повинні залишатися разом, незалежно від географії. Саме в цьому сенсі множинне громадянство — питання національної безпеки.

Міжнародні громади українців чекають на відповідь

Під час кожної зустрічі з українською громадою за кордоном питання множинного громадянства звучить одним з перших. І щоразу відповідь про те, що ми працюємо над цим, викликає не суперечки, а вдячність. Бо для людей це пряме свідчення, що держава бачить, чує і визнає своїх. А також розуміє їхні реальні потреби.

Наша позиція чітка: множинне громадянство не передбачає його з країнами-агресорами. Але відмовитися від мільйонів своїх означає добровільно зменшити націю. Якщо людина хоче залишатися українцем і передати цей зв’язок своїм дітям, вона має отримати таку можливість. І ми маємо її надати — без зайвих бар’єрів і стресів.

Це не про політику — це про людей

У сучасному світі бути українцем — це більше, ніж народитися в Україні чи мати український паспорт. Це про приналежність до спільноти, яка поділяє спільні цінності. Держава, що визнає цю реальність і дає людям інструменти залишатися частиною нації, — сильніша, ніж та, що обмежує зв’язок правилами минулого.

Множинне громадянство — не про "роздати паспорти всім", як дехто вважає. Йдеться про можливість зберегти юридичний, емоційний і культурний зв’язок з українцями в усьому світі. Про право не обирати між Батьківщиною та новою країною життя. Про шанс залишатися частиною української спільноти, навіть якщо живеш за тисячі кілометрів від Києва, Харкова чи Львова.

Вже сьогодні понад 130 країн світу, серед яких більшість країн Європейського Союзу, визнають множинне громадянство. Це Німеччина, Франція, Канада, Польща, Ізраїль, США, Великобританія та багато інших. У цих державах інститут множинного громадянства давно став частиною політики єднання, довіри та поваги до своїх громадян — де б вони не були.

Важкий вибір

Варто розуміти: мільйони українців за кордоном — як ті, хто виїхав нещодавно через війну, так і ті, хто залишив країну десятиліття тому — стоять перед складним вибором. У нових країнах життя вони працюють, навчаються, створюють родини. Через деякий час з’являється можливість отримати громадянство — це дає ширші права, стабільність, соціальний захист.

Але чинне українське законодавство досі не дозволяє мати другий паспорт. І навіть якщо такий крок видається практичним і логічним, багато хто сприймає його як ризик — втратити формальний зв’язок з Україною. Саме тому множинне громадянство дає спосіб зберегти належність до української нації тим, хто цього прагне — незалежно від місця проживання.

Множинне громадянство вигідно кожному українцю — і в Україні, і за її межами

Україна критично потребує людей. Щоб подвоїти ВВП після війни, нам потрібно щонайменше 4,5 мільйона працівників. Кожен українець, який повертається або підтримує зв’язок із державою — це внесок у спільне відновлення.

У 2024 році, за даними НБУ, обсяг приватних переказів в Україну з-за кордону склав майже 10 мільярдів доларів США. Для порівняння: це вдвічі більше, ніж експорт металів і виробів з них, і майже втричі більше, ніж весь експорт машин, устаткування та транспорту за аналогічний період.

Такі цифри — не просто статистика. Це — реальний внесок мільйонів українців, який щороку підтримує економіку країни. Ще один аргумент на користь того, що зв’язок із людьми за кордоном потрібно не втрачати, а зміцнювати.

Це наш шанс на нову єдність

Множинне громадянство — не лише юридичний інструмент. Воно є частиною національної відповідальності. За тих, хто лишився. За тих, хто повернеться. За тих, хто все життя відчуває себе українцем, має батьків українців,  народиться з українським прізвищем, але в іншому часовому поясі.

Ми маємо дати цим дітям і їхнім батькам інструмент, що дозволить залишатися частиною України. Тоді за якийсь час вони зможуть сказати: "Я — українка. Я — українець".  Не лише в душі, а й за громадянським статусом.

Хтось живе між кількома країнами. Хтось — між кількома мовами. Але серце — єдине. І якщо в цьому серці є Україна, ми як держава повинні зробити все, щоб цей зв’язок не обірвався.

Олексій Чернишов,  віцепрем'єр-міністр – Міністр національної єдності України