Розпочато один із наймасштабніших обмінів з початку повномасштабного вторгнення — у форматі 1000 на 1000. Наразі додому вже повернулися 390 українських військовополонених. Ця глибоко емоційна подія торкнулася сотень родин.  Ця глибоко емоційна подія торкнулася тисяч родин. При цьому вона поступово стає важливим стратегічним свідченням змін у підходах до ведення війни, у ставленні держави до своїх захисників, у пріоритетах сучасної оборонної політики.

Для мене як командира ті, хто повернувся з полону, це не лише звільнені захисники. Це військовослужбовці з унікальним досвідом виживання, витримки, психологічного спротиву та адаптації до крайніх умов. Їхній досвід є надзвичайно цінним для підготовки особового складу в умовах постійної ротації, мобілізації та бойового оновлення підрозділів.

Цим військовослужбовцям доцільно довірити функції інструкторів, наставників, координаторів з бойової та морально-психологічної підготовки. Їхні знання і життєвий приклад здатні формувати стійкість новобранців, розвивати мотивацію, знижувати тривожність серед особового складу. Реінтеграція таких воїнів може суттєво посилити функціонування підрозділів. Повернені військові здатні виступити каталізаторами внутрішніх змін — зокрема у тих частинах, де потребується оновлення командної культури, посилення взаємної довіри та підвищення ефективності в складних умовах.

Дуже важливо, щоби ті, хто пройшов полон, не залишалися осторонь або ізольовано від військового середовища. Їх слід підтримати психологічно та залучити до системної роботи. Їхній голос має бути почутий, досвід — осмислений, а потенціал — реалізований у межах воєнної структури.

Варто зазначити, що у фокусі цього обміну не лише повернення додому конкретних воїнів, а й закріплення фундаментального принципу. Держава воює за людей. У роки, коли війна точиться на виснаження, ключовим ресурсом стають не техніка і боєприпаси, а жива сила. Підготовлений, досвідчений, вмотивований боєць є найважливішим елементом бойової ефективності. Саме тому концепт боротьби за кожного має перейти з моральної площини у воєнно-стратегічну доктрину збереження особового складу.

Подібні обміни потрібно розглядати, як інструменти державної політики, які впливають як на фронтову динаміку, так і на дипломатичні процеси. По-перше, обмін полоненими має потужний інформаційний ефект. Він демонструє світовій спільноті здатність України до координації складних гуманітарних процесів навіть в умовах активної фази війни. По-друге, подібні акції суттєво підвищують моральний дух війська. Боєць, який знає, що в разі полону його не забудуть, має іншу внутрішню опору в бою.

У довгостроковій перспективі це також зміцнює довіру до військово-державної системи. Як серед військових, так і серед цивільного населення. Довіра до армії як до структури, яка не залишає своїх, є ключовим фактором стійкості в умовах війни.

Зміна акцентів з досягнення результату за будь-яку ціну на збереження особового складу вимагає нового типу командирського мислення. Сучасний командир має бути одночасно і тактиком і лідером. Його цінність визначається здатністю досягати поставленої мети та умінням повернути живими своїх людей. Це новий стандарт командування, який має бути підтриманий усіма рівнями управління в секторі безпеки й оборони.

Разом із тим обмін полоненими має потужний психологічний та соціальний ефект. Для суспільства це є доказ того, що держава не кидає своїх. Для родин військових це глибоко особистий акт повернення, відновлення зв'язку, перемоги над розпачем. Саме такі події формують колективну віру в справедливість.

В умовах мобілізації надзвичайно важливо формувати образ армії, що рятує, а не витрачає. Це напряму впливає на готовність до служби, на якість тилової підтримки, на бойовий дух. І якщо Україна прагне перемогти не лише у цій війні, а й у післявоєнному відновленні, то людина має бути в центрі всіх політик. Безпекової, інформаційної, мобілізаційної, соціальної.

Однозначно обмін військовополоненими можна розглядати не лише як гуманітарну подію, а змістовний сигнал про те, якою стає сучасна Україна у війні. Це дзеркало її воєнної етики, національної ідентичності та довгострокової стратегії виживання як держави. Це маркер трансформації підходів до ведення війни. І в основі цієї трансформації закладене розуміння того, що головною цінністю держави в умовах тотального протистояння є український солдат як носій волі, досвіду та відповідальності. Кожен полонений, який повернувся, це підтвердження того, що держава визнає цінність особистості навіть у найскладніших умовах.

Успішне повернення полонених формує нову стратегічну культуру. У цій культурі кожен воїн визнається державою як неодмінна частина перемоги, а кожна родина — як частина національного тилу, який тримає оборону не гірше за передову. Життя людини стає не абстрактним гаслом, а критерієм ефективності командування, критерієм політичних рішень, критерієм нашої сили.

Вважаю, з цієї надважливої події ми повинні винести урок, який, полягає в тому, що кожен повернутий солдат — це не завершення історії, а її початок. Це шанс змінити армію зсередини, зміцнити її мораль, посилити підготовку, передати досвід, оновити командні підходи. Це основа для переходу від воєнної логіки виживання до логіки перетворення.

Україна, яка бореться за кожного, формує новий тип державності. Це держава, яка не відвертається від своїх навіть у найтемніший час. Це держава, що здатна вести війну не лише зброєю, а й совістю, відповідальністю, людяністю. І саме ця якість, ця глибина сенсів і рішень, здатна врешті-решт забезпечити перемогу — не лише на полі бою, а й у майбутньому мирному суспільстві, яке ми виборюємо щодня.

Сергій Наєв