У Мадриді вбили Андрія Портнова — колишнього заступника голови Адміністрації президента Віктора Януковича. Поки соціальні мережі тріумфують, пояснюємо, чому його ліквідація не вирішує системних проблем. 

Портнов становив серйозну загрозу для розвитку правової держави. Фактично він курував судову систему і тим самим дискредитував судову гілку влади. Але це не головне. Цей тіньовий вплив бачили Сполучені Штати Америки і наклали на колишнього політика санкції. 

Проте, на жаль, держава Україна не бачила в ньому ні небезпеки, ні загрози. У правоохоронної системи до Портнова не було питань — ні через держзраду, ні через корупцію, ні через тиск на суди. 

Соцмережі охопила ейфорія після новини про ліквідацію Портнова. Але чи є чому радіти? Адже це результат безхребетності та бездіяльності правоохоронної системи України. Позаяк таких прокремлівських зрадників залишилось чимало, і по них мають працювати правоохоронці, а не кілери. 

Про безкарність щодо Портнова системно говорили тільки журналісти та громадський сектор. Для колишнього заступника опального Сергія Льовочкіна це було нестерпно, тому він розпочав масовану кампанію SLAPP позовів проти обурених видань і громадських організацій. Саме їм, а не Портнову, довелося захищатися в судах. Прикметно, що всі позови медіа і громадськість програвали. 

Портнов також судився з Громадським рухом ЧЕСНО, оскільки ми внесли його ім’я в Реєстр зрадників. У профілі експолітика згадані всі факти, про які писали ЗМІ і які розкопали журналісти-розслідувачі. Поплічник Януковича вимагав видалити всю інформацію та виплатити йому чверть мільйона компенсації за правову допомогу.

Читайте також: Чому Феміда закриває очі на справи Портнова

Понад рік ми воювали з адвокаткою колишнього юриста у судах — сам позивач втік з України під час війни. Ми захищали не лише базу даних — ми захищали право громадян знати, хто має минуле, яке несумісне з майбутнім України.

Ексдепутат Андрій Портнов після Революції гідності втік з країни, але ніколи не зникав з українського інформаційного поля. Через медіа, телеграм-канали, політичні вкиди, судові процеси — він намагався повернути собі вплив і створити атмосферу страху. Його кампанії проти журналістів, активістів і реформаторів були агресивними, персоналізованими й небезпечними. 

Портнов уособлював той тип політичного діяча, який не просто прагне реваншу — він намагається знищити саму ідею незалежного громадянського нагляду.

Втім, фізичне зникнення одіозного колишнього політика — не фінал історії. Річ у тім, що загроза, яку він уособлював, залишається. Як і у міфічної гідри, на місці однієї відрубаної голови можуть вирости кілька нових. 

І питання не про те, хто стане наступником у піраміді впливу, а як зробити так, щоб інституції не потрапляли в ці піраміди. І щоб до відповідальності притягали не кулею, а в суді.

Наша пам’ять — це не помста. Це інструмент колективної безпеки. І в Реєстрі зрадників Портнов залишиться. Не тому, що ми так хочемо. А тому, що країна має памʼятати, хто намагався її зламати зсередини.

Віта Думанська , лідерка Руху ЧЕСНО