Нещодавно українські дрони вразили один із науково-виробничих підрозділів НПО "Базальт" — ключового підприємства російської оборонної промисловості, що бере участь у виробництві авіаційних бомб з універсальними модулями планування і корекції (далі – УМПК).

Цей удар привернув увагу до важливої частини російських авіаційних спроможностей — серійного виробництва УМПК, яке відіграє ключову роль у війні проти України. Їх встановлюють на звичайні авіабомби на зразок ФАБ-500, що дозволяє бомбі планерувати на відстань до 60 км і досягати точності у 8–15 метрів. Це дає росіянам змогу завдавати ударів по українських цілях із безпечної відстані. 

Завдяки УМПК російські літаки можуть уникати зон ППО та постійно атакувати прифронтову інфраструктуру, зокрема лікарні, житлові будинки та інші цивільні обʼєкти. На жаль, попри масштабні санкції, запроваджені після 2022 року, виробництво цих систем не лише не припинилося, а й набуло серійного характеру.

Згідно з дослідженням НАКО, виробництво таких модулів в Росії забезпечується не одним спеціалізованим підприємством, а цілою мережею заводів, кожен із яких відповідає за окремі етапи — від розробки, виготовлення механічних деталей та електроніки до виробництва антенних решіток Комета-М та кінцевої збірки. Така структура підвищує стійкість до зовнішнього тиску: навіть якщо окремі постачальники потрапляють під санкції або втрачають доступ до компонентів, виробництво УМПК продовжується. У серійному виробництві задіяні як великі оборонні холдинги, зокрема НПО "Базальт" і КТРВ, так і десятки менших підприємств, які виконують вузькоспеціалізовані завдання. Наприклад, Морион виготовляє кварцові генератори, ПСБ-Технологии та Авив-Групп постачають базові модулі для Комети, а Темп-Авиа проводить дослідницьку діяльність та різноманітні випробування.

Значна частина цих підприємств продовжує оновлювати обладнання та розширювати виробничі потужності вже після початку повномасштабної війни РФ в Україні. Так, у 2022 році компанія Пантес відкрила новий цех з виробництва електроніки, Авив-Групп у 2023 закупила корейське SMT-обладнання, а Петровський завод Молот реалізує проєкт реконструкції для серійного випуску комплектуючих до бомб ФАБ-1500. Водночас усі згадані заводи все ще активно використовують обладнання західного походження, що свідчить про наявність прогалин у санкційному контролі.

Перш за все, не усі заводи, причетні до виробництва УМПК, перебувають під санкціями. З 26 ідентифікованих підприємств лише одне потрапило під обмеження всіх дев’яти основних юрисдикцій (США, ЄС, Велика Британія, Канада, Швейцарія, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Україна). П’ять компаній перебувають під санкціями лише в одній із них, а три — взагалі не фігурують у санкційних списках. Така неузгодженість дозволяє підприємствам продовжувати виробництво, зокрема через збереження доступу до імпортного обладнання, комплектуючих і послуг.

Іншою проблемою є використання посередників для обходу санкцій. Понад 70% компонентів, знайдених в УМПК, походять із країн санкційної коаліції і підпадають під експортний контроль. Проте схема постачання будується через декілька різних країн, що ускладнює відстеження кінцевого отримувача. Наприклад, хоча більшість іноземних постачальників зареєстровані в Китаї чи Гонконзі, фінансові операції можуть проходити в іншій юрисдикції, а фактична відправка товару часто здійснюється взагалі з третьої країни.

Не спрощує застосування санкцій і те, що більшість російських імпортерів – приватні компанії, часто без звʼязку з оборонним сектором. Зокрема, серед них чимало фірм із офіційною діяльністю в галузі сільського господарства чи медицини. Також варто зауважити, що частина досліджених компаній-імпортерів уже ліквідовані або формально не ведуть активної діяльності — це може свідчити про використання тимчасових або фіктивних структур для імпорту компонентів без належної прозорості.

Наразі Росія використовує УМПК лише у війні проти України, проте їхнє значення набагато глобальніше. Масштабне виробництво доводить, що РФ вдається адаптувати старі снаряди до сучасної війни навіть без доступу до прямого імпорту високотехнологічної електроніки. Цей досвід Росія може застосовувати і щодо інших типів озброєння, а також поділитися ним зі своїми партнерами з так званої "вісі зла". 

Бачимо, що Росія продовжує і навіть збільшує виробництво УМПК. Для цього вона зробила виробництво розгалуженим, а схеми постачання компонентів максимально заплутаними. Все це показує неготовність нинішньої санкційної системи ефективно стримувати військове виробництво і підкреслює потребу у більш комплексному підході — не лише на етапі впровадження санкцій, а й під час контролю за їх виконанням. Адже санкції, які не стримують виробництво зброї, стають не інструментом впливу, а ілюзією дії.

Сьогодні ЄС затвердив 17-й пакет санкцій, спрямований, зокрема, на стримування російського військово-промислового комплексу. Проте УМПК він практично не торкнувся: під санкції потрапило лише одне додаткове підприємство. Таким чином, ситуація суттєво не змінюється, і більше третини безпосередніх виробників УМПК все ще поза санкціями ЄС. Такі вибіркові санкції ефективні хіба що у звітах і заявах – на реальне поле бою вони не впливають.

Марта Харинович, молодша дослідниця Незалежної антикорупційної комісії (НАКО)