Адвокатура – самое слабое звено "треугольника правосудия" в условиях войны?
www.pravda.com.ua
Tue, 13 May 2025 13:30:00 +0300
В умовах, коли суспільний запит на справедливість здебільшого зведений до правосуддя, найменше уваги суспільства в трикутнику правосуддя так називають суди, прокуратуру та адвокатуру прикуто до адвокатури.
Хоч вона й є незалежною, самоврядною професійною спільнотою, саме її роль у забезпеченні справедливого судочинства часто залишається поза фокусом.
А дарма.
Бо фахова, доброчесна та захищена адвокатура один із ключових елементів на шляху до справедливості в умовах війни та наслідків російської агресії .
Цього року вперше професійні гарантії адвокатів зафіксовано в міжнародному документі Конвенції Ради Європи про захист адвокатів.
Уже 13 травня держави зможуть до неї приєднатися.
Чи стане вона інструментом посилення української адвокатури У час, коли Україна веде боротьбу не лише за свою територіальну цілісність, а й за справедливість, яка має бути встановлена через право, надзвичайно важливо говорити про роль адвокатури.
Бо саме адвокат є тим, хто стоїть між людиною та державним апаратом, захищаючи базові процесуальні гарантії та права людини в найтяжчих обставинах.
І поки ми в Україні докладаємо зусиль для забезпечення міжнародного та національного правосуддя за міжнародні злочини, маємо чесно подивитися і на те, наскільки адвокатура готова брати повноцінну участь в досягненні цієї мети.
Свідчення визволеного з полону правозахисника Максима Буткевича, незаконно засудженого Росією до 13 років увязнення, ілюструє, що насправді означає відсутність реального адвокатського захисту.
Він розповідає, що в період слідства в умовах окупації у нього був лише половинчастий захист адвокати, які начебто діяли від його імені, не зявлялися на допитах, не знайомилися з клієнтом і просто підписували те, що вимагала слідча група.
У день суду нова адвокатка вперше побачила його за кілька хвилин до засідання і, мовчки просидівши в суді, сяяла значком партії Єдина Росія. Війна, правосуддя і нестача захисників Очевидно, що українська система правосуддя зіштовхується з надзвичайним навантаженням через кількість справ, повязаних із міжнародними злочинами.
Станом на сьогодні за даними прокуратури таких злочинів налічується майже 170 тисяч і це лише за період повномасштабної російської агресії та не рахуючи десятки тисяч справ щодо злочинів проти основ національної безпеки.
У кожній із таких справ необхідна участь адвоката або для захисту обвинуваченого, або для представництва потерпілих.
За умовними підрахунками, це може означати, що щонайменше кожен з 45 тисяч сьогодні активних адвокатів має опрацювати в середньому по тричотири справи про міжнародні злочини.
Якщо уявити, що тягар роботи в таких справах буде покладатися лише на правозахисників, які співпрацюють із системою безоплатної правової допомоги, то кожен з них мав би опрацювати ще більше справ десь до 80 на кожного.
Така кількість є безпрецедентною.
Тож одним з головних викликів залишається брак фахівців, зокрема й зі спеціалізацією у сфері міжнародного кримінального права.
Українська адвокатура наразі обєктивно не має достатньої кількості адвокатів, які глибоко володіють цією тематикою.
Так, до прикладу, за результатами спільного моніторингу судових проваджень у справах про воєнні злочини, проведеного в 2024 році Асоціацією правників України АПУ з партнерами, серед рекомендацій необхідність забезпечити навчальні й тренінгові можливості для адвокатів у справах про воєнні злочини та розглянути доцільність спеціалізації адвокатів для швидкої побудови їх спроможності щодо вказаної категорії справ.
Постає потреба у створенні навчальних програм, які будуть не просто одноразовими заходами, а системним підвищенням кваліфікації адвокатів.
Особливу увагу варто зосередити на прифронтових регіонах, де такі справи розглядаються найчастіше. Безумовно, є й інші виклики.
Значна частина справ щодо міжнародних злочинів розглядається заочно, тобто без участі самих підозрюваних або обвинувачених.
Це суттєво ускладнює роботу адвокатів, які формально здійснюють захист.
У випадках, коли адвокат не має доступу до клієнта, він позбавляється можливості отримати від нього ключову інформацію, поставити запитання та узгодити позицію захисту.
Особливо складна ситуація з адвокатами безоплатної правової допомоги, робота яких нерідко зводиться до формального виконання процесуальних дій.
Це підриває принципи змагальності в суді, а отже ставить під удар дотримання стандартів справедливого правосуддя.
За відсутності належного захисту зростає ризик обвинувальної упередженості з боку як суду, так і прокуратури.
Все це в комплексі ризикує підірвати довіру до судових процесів в цій категорії справ як з боку міжнародних партнерів, так і власного населення.
Адвокат під тиском фізичні, психологічні та моральні ризики Ще один вагомий виклик питання фізичної та психологічної безпеки адвокатів, що часто є наслідком роботи над справами міжнародних злочинів ще й в умовах війни, що триває.
За даними правозахисників, адвокати, які діють у прифронтових регіонах, нерідко стикаються з прямими загрозами через свою роботу.
Належне розслідування випадків загроз адвокатам є важливим елементом для зміцнення системи захисту.
Крім того, емоційне навантаження у справах про тортури, зґвалтування, вбивства надзвичайно високе.
Таким адвокатам, зокрема й які представляють потерпілих, має бути запропоновано належну підтримку психологічну допомогу, страхування, програми безпеки. Адвокати, які беруться за захист осіб, підозрюваних у скоєнні міжнародних злочинів, нерідко стають обєктом критики або суспільного осуду.
Їхню роботу сприймають як підтримку злочинця, а не як реалізацію права на захист і це створює додаткове емоційне та репутаційне навантаження на захисника.
Через це частина адвокатів може просто відмовлятись від таких справ, особливо в невеликих містах.
Негативне ставлення може торкатися і тих українських адвокатів, які залишаються працювати на окупованих територіях навіть якщо вони захищають бранців Кремля чи інших українців потерпілих від дій окупантів.
Для зміни цієї ситуації потрібні просвітницькі кампанії, які пояснюватимуть, що справедливий процес можливий лише за умови дотримання прав усіх учасників, включно з обвинуваченим.
Та очевидно не менш важливою є потреба у відвертій та широкій дискусії всередині самої професійної спільноти адвокатів на ці непрості теми.
На цьому тлі вартими уваги є результати соціологічного дослідження, проведеного Соціологічною групою Рейтинг на замовлення Центру прав людини ZMINA.
Українців запитали чи мають бути обмежені в правах адвокати, які продовжили свою діяльність на тимчасово окупованих територіях І чи повинні вони нести кримінальну відповідальність за сам факт такої роботи Переважна більшість українців висловила підтримку зваженому підходу.
73 респондентів вважають, що діяльність кожного адвоката має оцінюватися індивідуально.
А 82 проти автоматичної кримінальної відповідальності, вважаючи, що переслідування можливе лише у випадках, коли адвокат свідомо співпрацював з окупаційною владою або займав офіційні посади. Читайте також Кримінальне переслідування адвокатів в Україні деформована юстиція як загроза національній економіці Ігнорування проблеми як шлях до відсутності довіри Враховуючи сказане, щонайменше дивною виглядає фактична бездіяльність Національної асоціації адвокатів України НААУ, що з початку повномасштабної війни системно закриває очі на переслідування українських адвокатів в окупації.
Або прикриваючись формальними приводами, уникає індивідуальної оцінки дій тих адвокатів, що співпрацюють з окупаційною владою.
Лише в 2023 році і то за ініціативою правозахисників одну адвокатку, яка очолила окупаційну адвокатуру в Севастополі та сприяла вчиненню міжнародних злочинів, було позбавлено права на адвокатську діяльність.
Водночас керівництво адвокатських органів самоврядування продовжує ігнорувати присутність у своїх лавах колег скомпрометованих співпрацею з РФ попри їхню пряму шкоду як державі, так і підзахисним.
Це вже сьогодні підриває довіру до професійної спільноти та матиме довготривалі наслідки для довіри до правосуддя загалом.
Більш того, непоодинокі випадки коли замість підтримки окремі адвокати піддаються утискам з боку самих органів адвокатського самоврядування.
Це ускладнює консолідацію адвокатів для відстоювання своїх прав та інтересів, особливо в умовах триваючої війни.
При цьому, до прикладу, Конвенція про захист професії адвоката, прийнята Радою Європи, встановлює спеціальний механізм для забезпечення ефективного виконання її положень Сторонами.
Однак з високою вірогідністю, навіть після приєднання України до цього документу, механізм не буде мати доступу до наших окупованих територій, що позбавлятиме цього захисту українських адвокатів там.
Важко заперечувати, що українська адвокатура відіграє важливу роль у забезпеченні правосуддя у справах, повязаних з міжнародними злочинами.
Проте справедливе правосуддя в цій сфері потребує системних змін, зокрема спрямованих на підвищення кваліфікації адвокатів, гарантування їхнього фізичного та психологічного захисту, посилення довіри до органів адвокатського самоврядування та їхньої спроможності захищати та підтримувати кожного адвоката, зокрема й в непростих справах за наслідками війни.
Звичайно, адвокатура як недержавний самоврядний інститут має самостійно впоратись з цими та іншими численними викликами.
Проте держава та громадянське суспільство в своїх зусиллях з розбудови ефективної системи правосуддя за найтяжчі злочини просто не може ігнорувати питання ефективної роботи адвокатів в цих процесах, бо власне тоді це стане проблемою самої держави.
І в таких умовах приєднання до Конвенції Ради Європи про захист адвокатів може стати важливим кроком, але чи достатнім для чесного діалогу та необхідних змін Даря Свиридова
Последние новости
больше новостей