"Украинская женщина". Кто она?
www.pravda.com.ua
Tue, 08 Apr 2025 08:00:00 +0300
Українська жінка це жінкаволонтер, яка витрачає весь свій час, щоб забезпечити підрозділ друга, брата, тата, коханого чи просто незнайомої людини.
Віддає всю себе, щоб назбирати на той клятий мавік, аби у підрозділу були очі і хлопці виявили противника швидше ніж він їх.
Українська жінка це жінка у війську, котра доєдналась до ЗСУ за власним бажанням.
Доклала максимум зусиль аби бути на рівні з побратимами.
Жінка, яка займає бойову посаду, командує взводом чи ротою із 100 військовослужбовців.
Жінка, котра кожного дня знаходиться із підрозділом, від її вказівок залежить не тільки виконання бойових завдань, але й збереження життя бійців та ситуація на ЛБЗ в зоні виконання завдань.
Українська жінка це жінка, яка віддає молодість і здоровя задля захисту власної країни.
Жінка, яка втрачає найближчих людей побратимів, друзів, рідних.
Жінка, яка віддає своє життя.
Українська жінка це жінка, яка чекає вдома воїна, щоночі захлинаючись у сльозах, поки той виборює спокій їхньої сімї на передовій.
Вона засинає з думкою про нього, здригається від повідомлень, дзвінків, схожих на нього людей, котрих зустрічає на вулиці.
Їй важко одній вдома справлятись із дітьми, але вона справляється, бо мусить Українська жінка це жінка, яка чекає сина, брата, тата чи коханого із полону.
Моніторить ворожі пабліки, щоб ймовірно побачити його обличчя, відвідує акції на підтримку полонених і зниклих безвісті.
Жінка, яка живе з раною, що постійно кровоточитиме, рана, яка обростатиме надією при черговому обміні наших захисників та обливатиметься кровю, коли серед військових не буде її сенсу.
Українська жінка це матір, яка втратила доньку чи єдиного сина на війні.
Поховала його в рідному місті та щодня відвідує могилу, приносячи щоразу свіжі квіти.
Українська жінка це жінка, яка втратила коханого чоловіка, котрий був для неї цілим всесвітом.
Жінка, яка дізнавшись про смерть свого коханого розшукує його на стабіках на лінії фронту, знаходить і тримає його ще тепле тіло за руку, гладить його щоку.
І цілує у ще теплі губи.
Українська жінка жінка, яка знаходить і втрачає кохання на війні.
В якої забирають всі сенси, руйнуючи всі плани і мрії.
Жінка, яка востаннє цілує холодні губи коханого і цей холод назавжди залишиться на її губах.
Цей холод не сплутаєш ні з чим.
Вона похована разом з коханим у труні.
Він фізично, вона морально.
Українська жінка жінка, яка знаходиться у прірві, але щодня вибирається з прірви з настанням ранку.
Хоча щоночі бажає заснути і не прокинутись.
Та вона знаходить сили встати, бо в середині неї звучить голос коханого, який постійно казав їй ти сильна, ти зможеш, головне, що ми разом, все інше вирішимо.
І вони разом.
Вона це знає, вона його відчуває.
Українська жінка жінка, яка каже я не можу, але знаходить в собі сили продовжувати те не можу ще день, а потім наступний і так місяць за місяцем, рік за роком.
Вона знаходить сили в навколишніх і тих, хто дає їй ті сили з неба.
Українська жінка жінка, котра щоночі зустрічається у снах із коханим, проживає щасливі моменти, наче у паралельному вимірі, де у них все добре, де вони живі, де вони разом.
Українська жінка це жінка, яка не задає питання чому, за що.
Вона просто набиває татуювання Зіроньки на запясті, щоб цей символ, який нагадує їх обох, їхнє кохання, яким загиблий наречений прирік кохану, давав сил рухатись далі.
Жінка, яку коханий називав своєю Зіронькою, яка веде за собою, та компасом, який показує вірний шлях, тепер без нього Зірка не світить, а компас збитий.
Розмагнітився.
Українська жінка це жінка, котра продовжує справу коханого.
Без сил, без мотивації, без бажання, та це єдине, що має сенс.
Як і їхня майбутня зустріч.
Українська жінка це жінка, яка не каже я не можу, я не спралюсь, вона витирає сльози, керує підрозділом, продовжує боротьбу за двох, одіває його речі, носить подарований ним оберіг на шиї та заручальну обручку на руці.
Вона пише цей текст, щоб розказати хто така українська жінка.
Щоб показати коханому, що він був правий, коли казав ти сильна кохана, ти сильна і мудра, ти справишся.
У кожного з нас свій біль, своя рана завдана противником.
У кожного з нас противник забрав друзів, родичів, побратимів, коханих.
Забрав народжених і вже ніколи не народжених.
Для декого з нас перемоги не буде, тому що наша перемога, як і всі сенси, лежать у труні разом з тим, з ким поховані ми самі.
Але це не означає, що боротьба закінчена.
Ні, ми боремося за себе та тих, для кого ця боротьба закінчилася на полі бою.
Ми повинні памятати про них, згадувати, нести память.
Бо герой живе доти, доки його шанують, поважають, памятають.
Як писав мій наречений, Максим Ємець Єнот український військовий, підполковник, старший офіцер спецпідрозділу ГУР Крила дає мені память про тих, хто не скорився в бою,Про тих, хто не зрадив військову сімю.Крила дає надія, що пройшовши серед хрестів Ми знайдемо дорогу до нових світів Печаль накриває, але не здолає,Тушити пожари ,коли навкруги все палає З імям тих хто в бою віддав найцінніше життяЗа тих вже не пригорне ненароджене дитя. Не раз покладемо на могили ми квіти Здається вже рідними стали нам чужі діти Коли стоїш серед бойових прапорів огортає печаль Де слово безсиле в бій іде гартована сталь Слава Максиму Ємцю Єноту Слава Героям України Слава УкраїніТа всім українським жінкам
Последние новости
больше новостей