Останні місяці значно активізувалися розмови про мирні переговори. Особливо це пов’язано з приходом до влади у США Дональда Трампа, який під час своєї передвиборчої кампанії акцентував на бажанні закінчити війну та увійти в історію миротворцем. У результаті поки ми бачимо тільки тиск на Україну та підігрування бажанням Кремля.

Проте розмови про можливе закінчення війни не згасають і головне питання зараз вже не в тому, чи переговори можливі, а на яких умовах вони проходитимуть. Тому найважливіша проблема, довкола якої зараз виникає найбільше суперечок, – які гарантії безпеки може отримати Україна?

Хоча Україна і наполягає на вступі в НАТО для гарантування безпеки, станом на зараз, більш ймовірним сценарієм є введення на територію України миротворчих підрозділів збройних сил інших держав. Подібні заяви вже не раз лунали від політичного керівництва Данії, Естонії та Великої Британії.

Проте в усьому процесі підготовки до переговорів помітно відсутній Парламент. Хоча, незалежно від сценарію, Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган в Україні, буде одним з ключових суб’єктів ухвалення рішень зі сторони України.

Тож яка роль Верховної Ради у майбутньому закінченні війни? Та які дії має вчинити Україна у випадку досягнення домовленостей щодо розміщення на її території військового контингенту іноземних держав та можливого утворення буферної зони?

Важливо зазначити, що ми не закликаємо до і не висловлюємо підтримку саме такому сценарію припинення війни. Замість цього, лише намагаємося уявити, в загальних рисах, як цей сценарій можна реалізувати та якою має бути роль Верховної Ради України. Такий аналіз важливий в умовах ймовірної політичної дестабілізації та викликів легітимності, з якими може стикнутися Україна у 2025 році.

Загалом утворення буферної зони не є чимось новим для України, адже у 2014 році за результатами так званих Мінських домовленостей утворилася "лінія зіткнення", яка за своєю суттю була буферною зоною, по обидва боки якої розміщувалися протиборчі війська. Також ми маємо значний досвід щодо можливості перебування на території України військ іноземних держав, зокрема країн-членів НАТО (щоправда під приводом навчань). Ключовий закон, який уможливлює перебування на нашій території підрозділів збройних сил інших країн, Парламент ухвалив ще в 2000 році. Проте це не означає, що у ВРУ буде мало роботи.

Розглянемо сценарії, за якими на території України, як гарантія безпеки, буде присутній іноземний військовий контингент. Це може бути контингент ООН (1), Європейського Союзу (2) або окремих країн (3). Кожен з цих сценаріїв має свої особливості, але для кожного з них обов’язковим є укладання угоди про мир.

Угода надає вагомі підстави для звернення України до Ради Безпеки ООН або Ради Європейського Союзу щодо направлення миротворчих сил на її територію. Або ж, для сценарію з окремими країнами, у домовленостях мають брати участь треті сторони і мають бути визначені зони, можливості та умови розміщення на ній підрозділів збройних сил інших держав. Ці домовленості необхідно буде закріпити на рівні багатостороннього міжнародного договору. Водночас багатосторонній договір має відповідати вимогам, встановленим у цьому законі, тобто містити інформацію про склад, структуру та інші характеристики іноземних військ; місце і межі дислокації підрозділів та обмеження щодо пересування осіб їх військового і цивільного персоналу тощо.

Читайте також: Миротворча місія в Україні: шанс на тривалий мир чи політична гра?

Наступний крок – це прийняття Верховною Радою закону про обов’язковість для України такого багатостороннього договору згідно з вимогами Закону про міжнародні договори.

У цьому контексті важливо нагадати, що ратифікуватиме договір саме Парламент, адже відповідно до пп. 23, 32 ст. 85 Конституції України саме Верховна Рада шляхом ухвалення закону ратифікує міжнародні договори України, а також безпосередньо схвалює рішення як про направлення підрозділів ЗСУ до іншої держави, так і про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. ​​

Далі, у випадку першого та другого сценаріїв, ВРУ має підготувати звернення до Ради Безпеки ООН або Ради Європейського Союзу.

Важливо зазначити, що за резолюцію про направлення миротворчих місій до певної країни мають проголосувати щонайменше дев’ять з 15 членів Ради Безпеки. При цьому така резолюція має отримати схвальні голоси від усіх п’ятьох постійних членів, зокрема й РФ. Тому цей сценарій видається найменш реалістичним.

Останній крок – формування та направлення на територію України військових підрозділів третіх країн з миротворчою місією.

Важливо, аби весь цей процес відбувався злагоджено та відповідав законодавству України, тому Парламент має одночасно з початком перемовин розпочати розробку та прийняття необхідних законодавчих актів. Зокрема, це стосується вже згаданого Закону "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України".

Серед найважливіших змін до цього закону варто виокремити такі:

1. Передбачити можливість введення військ третіх країн з миротворчою метою. Оскільки зараз він не дозволяє окремим країнам вводити свої війська на територію України для підтримання миру без рішення ООН чи ЄС, хоча іноземні збройні сили можуть бути допущені для боротьби на боці України проти агресора.
2. Унормувати питання щодо додаткових вимог до міжнародного договору у випадку, якщо у цьому виникне потреба; використання військовим миротворчим контингентом нерухомого майна, повітряного простору України, навігаційно-гідрографічного та інформаційного забезпеченням підрозділів, надання їм комунальних, побутових та інших послуг і проходження прикордонного та митного контролю військовими миротворчого контингенту.

Після досягнення домовленостей щодо миру (перемир’я) та розуміння, які саме миротворчі війська будуть розміщуватися на території України, Парламенту необхідно буде прийняти законодавчі акти, які регулюватимуть питання щодо:

• поняття та статусу буферної (демілітаризованої чи санітарної) зони із закріпленням її територіальних меж;
• правил взаємодії миротворчого контингенту з органами державної влади України та цивільним населенням, що проживає (перебуває) у цій зоні;
• умов проживання чи перебування цивільного населення на території цієї зони;
• правил діяльності органів державної влади України та надання населенню публічних, медичних та банківських послуг, що поширюються на цю спеціальну зону;
• ведення бізнесу;
• сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів на цій території.

Всі перераховані зміни до існуючого законодавства та потреба у новому враховують тільки одне питання розміщення миротворців, але виклики, з якими ми зіштовхнемося після перемир’я, значно обʼємніші. А швидкість, з якою змінюються наші переговорні позиції, та невизначеність у процесі підготовки до цих переговорів говорять нам про те, що роботу над зміною законодавства варто починати вже зараз, адже потім для цього може бути замало часу. Процес вже запущено, тому максимальна включеність Парламенту надзвичайно важлива.