Років 8 тому в якомусь науково-популярному фільмі я побачив експеримент, який з того часу не виходив у мене з голови. Я періодично намагався знайти більше інформації про нього в інтернеті, але безрезультатно. І зрештою GPT-чат (о, диво!) за описом підказав мені його назву – це ефект "мудрість натовпу". 

Отже, уявіть, в прозору ємність насипають купу різнокольорових кульок. Підраховують, їх виявляється 4510. І далі починають у різних людей запитувати, скільки кульок у банці. Люди оцінюють на око і говорять свою здогадку. Хтось може оцінити в 300, а хтось в 30 тисяч.  

Але магія в тому, що якщо запитати багато людей, в цьому випадку 160, то середнє арифметичне їхніх відповідей буде дивовижно точним – майже ідеально відповідатиме реальній кількості насипаних кульок. У цьому експерименті BBC думки людей та математика дали результат в 4514 кульок.

Кадр експерименту з фільму BBC The Code

Цікаво, що принцип працює не тільки для кульок, а й для визначення, наприклад, ваги. Саме на конкурсі вгадуванні ваги корови на ярмарку колись у минулому цей феномен вперше й помітили.

Колективний розум або ідеальна демократія

Чому це мене вразило? Здавалося б, логічно припустити, що колективний людський розум мав би викривляти оцінку в один чи інший бік – всім разом має здаватися, що кульок більше або менше. Пригадується жарт, що здатність приймати колективне рішення у тридцяти докторів наук дорівнює інтелекту крокодила. 

Але – ні,  результат виходить фактично ідеальним. Це наштовхує на думку: виходить, що існує певний "колективний розум", здатний бачити істину – принаймні в речах, які за своєю кількістю потрапляють в межі людського досвіду.

Чи не виходить, що демократія в ідеалі працює за цим же принципом? Кожен висловлює свою чесну оцінку, а механізми усереднення – свобода слова, вибори – дає найточніший результат. Причому окремі оцінки можуть бути діаметрально протилежними. Але разом вони дають майже об'єктивну істину. Виходить, навіть завзяті опоненти створені один для одного, щоб разом сформувати правильну картину.

Ніжність демократії 

Якщо прийняти цю аналогію, стає зрозуміло: демократію легше ввести в оману зловмисним наміром, бо в ній мають слово " всі". І достатньо лише "кількох шкідників", які свідомо викривлятимуть оцінку та поширюватимуть хибну інформацію – і механізм демократії почине помилятися.

Тобто публічно висловлена думка – це число-оцінка, а дезінформація – це навмисно хибне число від шкідника, щоб спотворити суспільний механізм ухвалення рішень. Тому для демократій так важливо тримати чистоту від маніпуляцій у власному механізмі.  

"Демократія" диктатури 

У диктатурі оцінку виставляє лише вузьке коло осіб. В нашій аналогії – вгадує кількість не 160, а умовно 5 людей. При чому "голосування" відбувається на рівні того, у що повірили диктатор та його оточення.  

Через меншу кількість оцінок їхня середнє арифметична оцінка менш точна. Але їхню систему важче "хакнути", адже доступ до механізмів оцінки у диктатурі суворо обмежений обраними.

Ще один цікавий момент: можна припустити, що диктатура частіше, щільніше дає оцінку , бо диктатор на велику частку і є диктатурою. І як людина, він постійно робить певні висновки, аналізує реальність і реагує на неї. 

Диктатурам вигідні короткі дистанції

Через це диктатури працюють швидше. Тому на коротких дистанціях вони більш ефективні – особливо у кризових ситуаціях. Але стратегічно, на довгих дистанціях , вони програють демократіям, бо менш здатні до точного оцінювання складних структур.

Звідси ще один висновок: диктатурам вигідний хаос , бо у швидкоплинних обставинах, на коротких дистанціях, з обнуленням вони мають перевагу, бо швидше орієнтуються та діють. А відтак – більш живучі та вправні у війнах, кризах, екстрених ситуаціях, де отримують авторитет та "славу".

Натомість демократія потребує часу, щоб сформувати правильну оцінку. Але коли цей процес завершується, її рішення більш виважені й точні. Саме тому демократії можуть будувати складні, комфортніші та, по-своєму, цікавіші суспільства, які довше зберігають стабільність. Як мінімум, якщо їх не атакують та не "збивають приціл". 

І ще один парадоксальний висновок: в демократичному процесі не страшно, коли хтось помиляється щиро, бо його помилка буде компенсована іншою думкою через "гарячі суперечки", але страшно, коли є агент-шкідник, який свідомо працює проти системи та виставляє помилкові оцінки, щоб зламати сам принцип демократичної "мудрості натовпу".   

Ось такі гіпотези та припущення про природу демократії та диктатур на основі експерименту, який змушує замислитися.  

Денис Самигін, комунікаційник, публіцист