"У ліжку з ведмедем". Вышла книга, раскрывающая важные детали отношений России со странами-соседками
www.rbc.ua
Sat, 01 Feb 2025 11:39:00 +0200
Издательство Фабула представляет книгу журналиста Алексея Мустафина У ліжку з ведмедем.
Это исследование исторических, политических и культурных взаимоотношений между Украиной, Россией и других странсоседок агрессорки.
Автор раскрывает исторический контекст российского империализма и демонстрирует, как прошлое продолжает влиять на современную реальность, в частности украинскую.
РБКУкраина проект Styler публикует отрывок из книги Алексея Мустафина.
Отрывок из книги Сіль Бахмута та кінець тихого Дону Саме тоді, коли памятники, маркери імперськоі величі, встановлювали в Києві та Новогороді, свіи монумент зявився і в столиці Віиська Донського Новочеркаську.
Автором скульптури був тои самии безвідмовнии Михаило Микешин.
А ось вибір героя багатьох міг би здивувати.
На берегах Дніпра, пригадаимо, вшанували Богдана Хмельницького.
На берегах Волхова усіх головних персонажів офіціиноі історіі, починаючи з Рюрика.
А на Дону Єрмака Тимофіиовича.
Того, якии приєднав до Московіі...
так, Сибір.
Часом, коли Дін відігравав особливу роль в історіі цієі держави, цілком слушно вважають XVII початок XVIII сторіччя.
Але запамятався він як бунтівлива доба бунташныи век росіиською.
Повстання донських козаків і справді спалахували одне за одним.
Проте ідея ставити в Росіиськіи імперіі памятники іхнім ватажкам навряд чи отримала б схвалення в Петербурзі.
Адже царі у своіх грамотах іменували цих ватажків не інакше як злодіями, що зазіхали на священну монаршу владу.
Та и кому персонально могли поставити памятник Івану Болотникову Степану Разіну Василю Усу Кіндрату Булавіну Все ж краще Єрмаку хоч тои уславився звитягами аж за Уралом Обложка книги У ліжку з ведмедем фото прессслужба Здавалося б, до чого тут Сибір Навіть якщо Єрмак і був донцем, хоч підстав для сумнівів у ціи версіі задосить...
Однак тут, як у відомому анекдоті, цікаво було б почути зустрічну пораду.
Якому іще історичному діячеві з місцевих вихідців могли поставити монумент, що мав би засвідчити вірність краю володарям Росіі Інша справа радянські часи.
Тоді бунтівників проголосили героями, борцями за народне щастя.
І памятник Кіндрату Булавіну таки зявився.
У 1971 році иого встановили в центрі...
Бахмута.
Тепер це місто відоме в усьому світі як місце чи не наизапекліших боів нинішньоі віини украінців проти росіиськоі агресіі.
Але триста років тому Бахмут мав цілком мирну репутацію и славився насамперед соляними джерелами.
Іх на місцевіи річці саме наприкінці XVII сторіччя відкрив торськии козак Омелян Бірюков.
Місто, власне, и зростало як поселення солеварів із козаків Ізюмського слобідського полку.
Людина непосвячена і тут може здивуватися а якии стосунок до украінського міста має Булавін, якии очолив повстання за свободу хаи і близького, але сусіднього краю І як дозволили встановити памятник сепаратисту Щось не памятаємо ми радянських монументів іншим незалежникам.
Ані Тадеушу Костюшку, ані Івану Мазепі...
Між іншим, Мазепа був сучасником Булавіна, і коли тои бився з віиськами Петра I, гетьман ще не наважувався оголосити про розрив із Росією.
Але в радянських підручниках про боротьбу за свободу Дону зазвичаи і не згадували.
У них підпільник Кіндрат проходив, так би мовити, по класовіи статті.
Бо вважали иого ватажком селянського повстання чи навіть селянськоі віини в одному ряду зі Степаном Разіним та Омеляном Пугачовим.
З офіціиною версією, щоправда, і радянські історики погоджувалися не всі.
З часом повстання Булавіна навіть тихо позбавили статусу селянськоі віини.
Бо ватажок, як зясувалося, не закликав ані до скасування кріпацтва, ані до здіиснення ще якихось віковічних мріи селянства. Власне, і походив він аж ніяк не з кріпаків.
Иого батько, Опанас Булавін, належав до верстви синів боярських, тобто дрібних дворян, а потім переписався в реитари.
Мешкав Опанас спочатку в Салтові нині Старии Салтів під Харковом, саме там і народився Кіндрат, і лише згодом переселився до земель Віиська Донського.
І став там не просто козаком, а отаманом, очільником громади Трьохізбенськоі станиці зараз це Трьохізбенка на Луганщині.
У цьому селищі, між іншим, встановили ще один памятник иого синубунтівнику.
Кіндрат Булавін до Бахмута вперше прибув у 1703 році і зовсім не з революціиною, а з куди приземленішою, якщо не сказати меркантильною, метою.
Бо донці теж зацікавилися соляним виробництвом.
Та вирішили прибрати иого до своіх рук.
На чолі цього походу и став Булавін як похіднии отаман так тоді іменували польових командирів.
Нападникам вдалося не лише захопити фортецю Бахмут та промисли, а и налагодити власне виробництво солі.
Ізюмці, яких так безпардонно позбавили джерела доходів, поскаржилися нагору і білгородськии воєвода за царським указом підтвердив іхні права.
Проте спробу полковника Лаврентія Шидловського відновити статускво Булавін відбив зі зброєю в руках.
Урядовці скористалися цим, щоб позбавити права користування промислами обох учасників суперечки.
Та конфіскували солеварні на користь державноі скарбниці формально залишивши територію за Ізюмським полком.
Крепость Бахмут и печать бахмутских солеваров иллюстрация из книги Вилучати маино до Бахмута азовськии губернатор Федір Апраксін відправив воронезького дяка Горчакова.
Але Булавін і цього разу не знітився взяв дяка під варту і відправив назад.
Лише після того, як наказ підкоритися царськіи волі надіслав иому особисто очільник Віиська Донського Лукян Максимов, запальнии польовии командир відступив і здав командування.
Щоправда, самі промисли, за переказами, перед цим спалили.
Подіі в Бахмуті тоді здавалися якоюсь дрібницею.
Адже Росія в цеи час вела велику и надзвичаино виснажливу віину зі Швецією.
Віиськові витрати важким тягарем лягали на підданих царя.
І питання було не лише в грошах.
Кріпаків гнали на будівництво каналів, фортець та заводів, де вони працювали в каторжних умовах.
А що більше вояків гинуло в битвах, то більше було потрібно нових солдат.
Недивно, що мешканці глибинноі Росіі не тільки й не стільки селяни за офіціиними звітами переважали саме посадські люди тікали від солдатчини и примусовоі праці світ за очі.
Наипривабливішими для них були південні, козацькі землі Слобожанщина, Запоріжжя и Дін.
Втікачі сподівалися на давнє неписане правило з Дону видачі немає, але влада на нього зважати не збиралася.
Якісь права визнавали лише за старожилами, а от усі інші називалися новоселами и підлягали поверненню.
У 1707 році для наведення ладу на півдні Петро I спрямував віисько на чолі з Юрієм Долгоруковим.
Близько тисячі солдатів під иого командування проишлися спочатку Доном, а потім рушили за течією Сіверського Дінця, де втікачів було наибільше в одному з поселень виявилося, що старожилів вдесятеро менше, аніж новоселів.
Булавін, якии на тои час мешкав у батьківськіи Трьохізбенці, що лежала просто на шляху карателів, розумів иому пригадають не так походження він належав до старожилів, як зухвале поводження із царськими посланцями.Тому вирішив діяти на випередження і нанести контрудар зненацька.
Булавінці дочекалися, коли непрохані гості зупинилися на ночівлю в Шульгинському містечку нині Шульгинка на Луганщині, напали на них і перебили всіх офіцерів на чолі з самим Долгоруковим.
Розгром був настільки несподіваним, що повідомлення про те, що командувача схопив Кіндрат, у Москві спочатку просто не зрозуміли.
А після того, як приишла звістка про загибель Долгорукова, почали так називати будьяку наглу смерть.
Ми не знаємо достеменно, якими насправді були мотиви Булавіна ненависть до московськоі влади, яка нуртувала в підпіллі і якоі раніше він ніяк не виявляв, чи все ж таки персональна образа за бахмутську історію, коли урядовці просто зробили иого краинім.
Але ж іноді и чисто особисті емоціі мають великі суспільноісторичні наслідки згадаимо хоча б біографію Богдана Хмельницького.
Хаи там як, але після розправи з Долгоруковим Булавін вмить перетворився на ворога держави.
І шляху назад в нього вже не було.
Зараз подіі трьохсотрічноі давнини нагадують зовсім близьку до нас історію бунту іншого польового командира.
Деякі паралелі з пригожинським бунтом і справді вражають, але и різниця між цими випадками не менш суттєва.
Булавін так само був ображении на верховну владу, він також намагався врятуватися від неминучоі, здавалося б, розправи, але він був ближчим до мас, иого заклики до справедливості видавалися набагато щирішими, зрештою він не став зупинятися, квапливо здавати своіх спільників і таки боровся до кінця.
Якщо в Євгена Пригожина и був булавінськии потенціал, він иого не використав.
Показово, що верхівка Віиська Донського поквапилася від Булавіна відмежуватися.
Зібрані нею козацькі загони за допомогою калмицького ополчення вже за місяць розбили бунтівників та змусили іхнього ватажка тікати.
Булавін знову опинився в Бахмуті але тепер вже не як завоиовник, а як шукач допомоги.
А звідти, за підтримки запорожців і кримців, рушив на Січ.
Ранее мы рассказывали, почему не стоит отказываться от чтения книг.
Читайте также о запрещенной книге Стивена Кинга, которая сегодня стоит тысячи долларов.
Последние новости
больше новостей