День про запас
gazeta.ua
Sun, 06 Oct 2024 12:30:42 +0300
У вересні люблю оцей вранішній холодок, що сам собою проявляє картинки вереснів давно минулих.
От, наприклад, ранок того дня, коли тобі випадає пасти череду.
Треба минути двір діда Юрченка й дійти до вулички, кудою люди женуть своїх корів тобі назустріч.
Сонце в цей час стоїть низько в кінці тієї вулички, через те тобі не видно корів, а тільки їхні чорні рогаті силуети.
А за ними йдуть дядьки, господарі тих корів.
Дядьків і зовсім не видно, вони тільки вгадуються: над тим місцем снується синій дим, бо дядьки курять махорку, що аж сюди пахне.
Я хоч їх і не бачу, а знаю, хто там: два Івани, два Миколи і Михайло, якого звуть Капітаном.
Їм з того боку добре видно мене, освітленого сонцем.
Отож дядьки бачать, що пастух на місці, розвертаються, невидимі, й розходяться по дворах і по хатах, де ще сплять їхні дочки.
А над вуличкою ще якийсь час висить синій махорковий дим.
Корови ліниво проходять повз мене на поле, я йду вслід за ними, і починається день.
Край села череду можна трохи придержати може, хтось проспав і прижене корову пізніше, то щоб не довелось нас шукати десь далеко в полі.
Була й ще одна причина.
Коли пасеш череду, день здається довгим і його краще розподілити на частини.
Трохи попасемось тут, помалу підемо на північ, далі звернемо до водопою, а там, дивись, сонце опиниться над Божками, то скоро й додому.
День не просто здавався довгим, він таким і був.
Бо ти мусив прожити його повільно як твої корови.
Це трохи обтяжувало.
А тепер я бачу, що то було насправді.
То був день, відкладений про запас, для оцього нинішнього часу, коли дні й тижні летять повз тебе так, що не встигаєш ні за що зачепитися.
А згадаєш отой день, і час твій уже тече повільніше, хоч і недовго настільки тобі стане сил тримати в пам'яті давній вересень.
Последние новости
больше новостей