Мурахович
gazeta.ua
Sat, 14 Sep 2024 14:48:44 +0300
Вранці, перед виходом на роботу, назбирав у нашому садку яблук, щоб пригостити колег.
А вже коли їхав у метро, побачив у себе на футболці маленьку чорну мурашку.
Це я був винен обдивлявся ті яблука, щоб ненароком когось не одірвати од дому.
А таки не догледів.
І ось той мурах виліз із рюкзака, й ми їдемо з ним на край світу.
Я назвав його Мураховичем.
Він обережно ходив упоперек моїх грудей, тримаючись ближче до центру, до сонячного сплетіння.
До мене враз дійшло, чому так: я був тим єдиним, що зосталося у Мураховича від тих місць, де ростуть яблука і де ріс він сам.
І хоч ми з ним там жили кожен по собі й ніякої близькості між нами не спостерігалося, тепер я був островом, що одколовся од батьківщини Мураховича.
Тут у вагоні було ще багато островів втомлені немолоді солдати і гарні юні дівчата.
Тільки він їх не знав і боявся знати.
Мене мучила провина, і я нечутно заговорив з Мураховичем.
Сказав йому, що й у мене отак трапилось у молодості покинув свою маленьку батьківщину й опинився серед чужих людей.
Якби хто знав, як то було незатишно й сумно.
Одначе якось воно так згодом сталося, що я став своїм поміж тих людей, хоча, як тепер бачу, декого треба було обходити десятою дорогою.
Тільки ж я тоді цього не знав, не вмів знати.
І вони вкрали у мене кращі роки, а коли я зрозумів це, було вже пізно щось виправляти.
Слава Богу, ще є трохи тих, хто нічого не краде, а тільки дарує, і це при тому, що я тепер набагато менше на те заслуговую, ніж у молодості, і це нелегко, бо я не знаю, чим віддячити тим людям.
І таки неймовірно, що вони є.
Коротше, я переконував Мураховича, що жити можна й у чужих краях.
Тільки обережно.
Він слухав уважно, і ми доїхали на край світу.
Через кілька днів я бачив його там, на столі, на тім місці, де лежали яблука.
Последние новости
больше новостей