Зустрічі президентів Сполучених Штатів і України в Гаазі, на полях саміту НАТО, у Києві очікували з певним острахом. Адже після знаменитого скандалу в Овальному кабінеті кожен контакт Трампа й Зеленського тепер сприймається із занепокоєнням: чи не призведе він до нового погіршення українсько-американських відносин, чи не буде Трамп тиснути на Україну з метою отримання принизливих поступок у так званому переговорному процесі з Російською Федерацією?

Однак насправді ця зустріч пройшла навіть краще, ніж можна було уявити. Трамп після 45-хвилинної розмови із Зеленським не шкодував компліментів для українського президента, який, за його словами, «був дуже милим» і «відважно бореться» у війні проти Росії. Він пообіцяв розглянути можливість передання Україні нових систем Patriot і підкреслив, що зараз – «час покласти край російсько-українській війні».

Про Путіна – із яким Трамп завжди хизувався «хорошими взаєминами» – цього разу президент США говорив із певним здивуванням. Хоча й зазначив, що, на його думку, Путін «хотів би вийти» з війни.

Але важливими є не лише слова. Важливо й те, що Україну та необхідність її підтримки згадали у фінальному документі саміту. Причому допомога Україні була згадана як використання частини військових бюджетів країн-членів НАТО. А заклик до досягнення позначки у 5% ВВП для оборонних витрат держав Альянсу обґрунтовувався саме стратегічною небезпекою з боку Москви.

Здавалося б, це цілком логічні речі. Але не забуваймо: без згоди американського президента такі положення не могли зʼявитися у підсумковому документі. Дональд Трамп відомий своєю схильністю робити суперечливі й взаємовиключні заяви буквально на одній і тій самій пресконференції. Тому найважливішими є не його слова перед журналістами, а саме ті документи, які схвалює американська делегація.

І в цьому сенсі саміт НАТО став для України успішною подією – хай навіть цього разу не згадували про євроатлантичну інтеграцію, яка була невід’ємною частиною документів останніх самітів НАТО.

Хоча, з іншого боку, її ж ніхто й не скасовував. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте назвав згадку про Україну як важливу частину європейських оборонних зусиль «містком до членства в Альянсі». Ну і виявилося, що очільники всіх тих країн, які б хотіли євроатлантичну інтеграцію України заблокувати – скажімо прем’єри Угорщини і Словаччини Віктор Орбан та Роберт Фіцо – навіть не намагаються заперечувати документ, підтримуваний Трампом. А це і є «червона лінія» їхнього проросійського лобізму.

Зараз особливо важливим є те, що робитиме Трамп після саміту. Адже під час своєї пресконференції він пообіцяв невдовзі поговорити із російським президентом про закінчення війни. Очевидно, що Путіну ніяке «закінчення» не потрібне. Але й тягнути час – так, як це було в перші місяці президентства Трампа – він уже явно не може. Не може, бо сюжет із «неможливістю переконати Путіна» стає репутаційно небезпечним для самого Трампа.

Не може – ще й тому, що американський президент нині перебуває в ейфорії після завершення ізраїльсько-іранського конфлікту. І завершився цей конфлікт – як він сам наголошує – не лише завдяки переговорам, а й завдяки миру через силу: ударами по іранських ядерних об’єктах, а не розмовами Стіва Віткоффа з іранським міністром закордонних справ Аббасом Арагчі.

А в такому стані ейфорії Трамп, очевидно, не хоче, щоб із ним сперечалися – і чекає поступок як від друзів, так і від ворогів.

Зеленський, якщо судити по атмосфері останньої зустрічі із Трампом, це чудово зрозумів.

Джерело