Звертаю вашу увагу на те, що головна битва сьогодення — це не бої за Карлівку, Новоолександрівку чи Вовчанськ. Набагато більша вирішальність — у двобої різних поколінь військових. І мова не про вік, а менталітет. А боротьба — не за тактичні чи навіть стратегічні успіхи, а взагалі за принциповий шанс Сил оборони добитися успіхів. Це боротьба двох людських культур. Одна, котра прийшла до нас через Росію, — це примус і репресії, це тиранія одного лідера і безправність усіх інших. Інша — це питомо наша і частково західна: коли країна є територією договору вільних людей, коли війна — справа особистого вибору (але і з повними та потужними політичними наслідками цього вибору). В окопах раби без прав чи добровольці з гідністю?Проблема — що український народ, як не дивно, в окопах слабко розрізняє ці два підходи. На жаль, велика кількість людей, обмануті риторикою про єдиноначаліє і дисципліну, не усвідомлюють, коли ці корисні принципи доводяться до маразму. Коли заправляння ліжок і побілка бордюрів стають важливішими, ніж навички виживання та бойова ініціативність. Читайте також: План перемоги з трьох пунктівДля мене це незбагненно: українці свого часу повстали проти авторитаризму Януковича, але донедавна надто кволо позирали на колективного януковича в українській армії. Збройна боротьба за нашу країну у 2014 та 2022 роках породила (або, скоріше, відкрила) нам чудових та ефективних військових лідерів. Вони в ситуації управлінського хаосу та історичної невизначеності швидко зорієнтувалися, куди стріляти та куди спрямовувати броньовані машини. Крім того, велика кількість "класичних" військових частин стали працювати зовсім по-новому (мені пощастило в такі потрапляти). Натомість ті негідники, котрі у 2014-му і 2022-му проявили себе з найгіршої сторони, не те що не було покарані за бездіяльність чи хоча б відсторонені, а взяли реванш, і досі задають тон, і на великий відсоток визначають правила і порядки у Збройних силах. Під лозунг "вірю в ЗСУ" ці кадри продовжили ці ж ЗСУ і знищувати. Приклад мого побратима Миколи Коханівського — свіжий і болить.Це люди, котрим байдуже, воювати проти Путіна чи за Путіна, за НАТО чи проти НАТО, в них немає жодних переконань. Лише колосальна вправність у показусі та брехні для начальства та пригніченні підлеглих. Зараз нове покоління командирів, покоління 14/22, повстає проти старого і байдужого. Молоді (не завжди віком, а завжди душею) люди прагнуть воювати та перемагати, старі (часто лише за світоглядом, а не роками) — хочуть за будь-яку ціну лишатися на посадах і командувати підлеглими. В тому числі й ціною нашої перемоги. Це головна битва, до неї мусять бути приковані всі наші погляди.ДжерелоПро автора. Ігор Луценко, журналіст, воїн ЗСУРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.