Великий навчальний центр. На плацу шикуються військовослужбовці. За пару хвилин прилітає "Іскандер". Десятки "двохсотих". На жаль, подібні повідомлення ми бачимо регулярно.

Заборона масових шикувань і урочистих нагороджень – правильне рішення, але недостатнє. Бо коли відбуваються стрілецькі навчання, частина військових стріляє, а набагато більше бійців чекають своєї черги поруч на полігоні. Фактично маємо таке саме скупчення людей в одному місці – тобто ціль для ворожої балістики.

Не вирішує проблему й укриття, до якого сто людей просто фізично не спустяться протягом хвилини. Логіка підказує єдиний вихід – уникати скупчень військових.

Зараз навчання мобілізованих відбувається на базі старих, ще радянських навчальних центрів. Щоб їх знайти, не потрібні дані розвідки – розташування, скажімо, полігону "Десна" знає кожен київський дачник. Одночасно там можуть перебувати кілька тисяч військових. Все це робить такі полігони легкою ціллю для ворога.

На мою думку, вся військова підготовка має проходити на тренувальних базах бригад. Математика тут проста. Якщо штатна чисельність бригади – 5-7 тисяч, тренувальну базу можна розрахувати на 200-300 людей і розосередити їх на 10 груп по 20-30 військових.

На таку кількість людей ворог не буде застосовувати високоточні далекобійні ракети, бо це мільйони доларів. А від "Шахедів" можна встигнути сховатися.

Звісно, навіть такі невеликі навчальні центри потребуватимуть серйозних заходів безпеки. Розташування мінімум в 60 км від кордону з рф чи лінії бойового зіткнення – інакше туди долетить проста "пташка" або банальне РСЗВ радянського зразку. Маскування, віддаленість від доріг й населених пунктів, патрулювання периметру.

Важливий елемент – постійний моніторинг повітря на наявність ворожих розвідників. Це дозволить вжити заходи безпеки на етапі прольоту розвідувального дрону, без якого майже не відбувається враження далекобійними ракетами.

Більше навчальних центрів – більше інструкторів. Де їх взяти? Серед військовослужбовців тієї бригади, де розташований навчальний центр! Передусім – обмежено придатних.

Я переконаний, що інструкторами мають працювати виключно військові з бойовим досвідом. Хлопці, які самі побували в пеклі. Якщо такі люди отримують важкі поранення, їх звільняють з армії. Але багато з них хочуть продовжувати службу, хочуть бути корисними для війська! Посада інструктора – найкраще рішення.

Друге джерело інструкторів – великі навчальні центри, які, на мою думку, варто взагалі розформувати. А разом з тим – провести аудит кадрів. Переконаний: там знайдуться "мертві душі", які наразі не виконують навчальних функцій і можуть поповнити інші підрозділи.

Кожна бригада може дозволити собі утримання штатної кількості інструкторів у 10-15 людей. За один раз в бригаду рідко прибуває більше 100 осіб – з такою кількістю інструктори легко впораються.

Що найважливіше: сама бригада дуже зацікавлена, щоб провести БЗВП якісно. Тому що особовий склад, який її пройде, залишається в цій же бригаді. Вмотивованість інструкторів підвищується в рази, коли вони знають, що готують новобранців на підтримку своїх побратимів.

Що стосується польових навчань – я вважаю їх непотрібними. Бойове злагодження можна проводити в складі вже існуючої роти, куди додаються новобранці, що пройшли індивідуальну підготовку.

І останній, але важливий пункт. Інструктори навчальних центрів мають отримувати додаткову грошову винагороду 100 тис грн. – як і ті військові, що беруть участь в бойових діях. Бо це неймовірно велике навантаження – донести військову науку людям, які вперше у війську. Від фаховості та залученості інструктора залежать тисячі людських життів. Він не має задумуватися, де йому підзаробити на утримання сім’ї.

На базі нашого батальйону "Злі Сапсани" успішно функціонує навчальний центр, що діє саме за такими принципами, про які я розповідаю. Ми проводимо тактичні заняття по роботі з дронами, для чого спеціально розробили комплекс вправ на час, точність та влучність. А в нашій радіоінженерній лабораторії ми викладаємо курс радіоінженерії безпілотних систем. Також є вибухова майстерня, в якій навчають основним правилам поводження з вибуховими речовинами та боєприпасами, які ми застосовуємо в повсякденній роботі.

Нам не заважають ворожі ракети. Але заважає вітчизняна бюрократія. І, на мій погляд, проблема в небажанні зверху щось змінювати. Так от, наведу лише один приклад.

У нас служить сержант, який 8 місяців успішно командував ротою безпілотників, а до того – взводом. Нещодавно він став молодшим лейтенантом. Але наша бюрократія вимагала від нього в обов’язковому порядку пройти 40-денні курси командира відділень в піхотному (!) навчальному центрі. Інакше він не міг отримати офіцерське звання!

Звісно ж, курси він проходив у величезному навчальному центрі, постійно наражаючись на ризик ворожого прильоту по скупченню військових.

Висновки очевидні…

Андрій Іванов "Прокурор", командир батальйону безпілотних систем "Злі Сапсани" 30-ї ОМБр