У ніч на Івана Купала, з 23 на 24 червня, українці традиційно шукають цвіт папороті - символічну чарівну квітку, яка, за повір’ям, нібито розквітає лише на мить. У фольклорі, той, хто її знайде, отримає надприродні здібності: від розуміння мови тварин до вічного щастя. Але є один нюанс.

РБК-Україна розповідає правду про цвіт папороті з наукової точки зору.

У народній уяві цвіт папороті - не просто рослина, а сакральний символ, пов’язаний з духовним прозрінням, удачею, багатством і навіть здатністю розуміти мову тварин. За повір’ями, той, хто знайде цей міфічний цвіт, отримає щастя на все життя.

Але знайти його - надзвичайно складно, адже папороть "цвіте" лише одну мить опівночі, а навколо неї блукає нечиста сила, яка заважає сміливцю дістатися до мети.

У ніч Купала молодь збиралася в лісі, де намагалася знайти чарівну квітку. Це супроводжувалося піснями, ворожінням, стрибками через вогонь, купальськими вінками та хороводами. Шукати цвіт папороті йшли, зазвичай, по двоє - хлопець і дівчина, адже ця легенда також була символом кохання та єднання стихій - вогню, води та землі.

Історики й етнологи вважають, що культ цвіту папороті - це поєднання дохристиянських вірувань і християнських символів, яке трансформувалося з часом. Саме тому в Україні збереглися численні фольклорні записи про це явище - у казках, піснях, легендах.

Етнологи наголошують: цвіт папороті - це метафора внутрішнього пошуку, щось схоже на філософський "грааль".

У ніч на Купала відбувалися обряди ініціації, очищення у воді, стрибки через вогонь і парні ігри. Саме в такому контексті "знайти квітку папороті" означало пройти випробування, здобути любов, силу чи розуміння світу.

Зокрема етнолог Олекса Воропай у книзі "Звичаї нашого народу" пише, що "цвіт папороті - це символ бажаного і таємного, у фольклорі він дорівнює скарбу, який не так просто знайти, і який відкривається лише "чистим серцем".

Простіше кажучи, пошуки цвіту папороті не треба сприймати буквально, але цю міфічну традицію варто шанувати як частину культурного коду українців.

На відміну від більшості знайомих нам рослин, таких як троянда, вишня або тюльпан, папороть не має квітки взагалі. Це не тому, що вона "ніколи не розквітла", а тому, що фізіологічно й еволюційно не здатна до цвітіння.

Папороті належать до вищих спорових рослин (відділ Pteridophyta), які з’явилися на Землі понад 360 млн років тому, задовго до появи квіткових покритонасінних рослин (які мають квіти, плоди та насіння).

Тобто папороті еволюційно старші за квітучі рослини й ніколи не мали потреби у квітці для розмноження.

Замість квітів папороті мають спорангії - це спеціальні органи, в яких утворюються спори. Ці структури часто виглядають як маленькі бурі або темні крапки на зворотному боці листка (вайї).

Спори не потребують запилення, не мають квіткового пилку і не утворюють плодів. Вони дозрівають і розносяться вітром або водою, а за сприятливих умов проростають у гаметофіт - іншу форму життя папороті, яка вже дає початок новому "поколінню".

У папоротей є складний цикл розвитку, який називається чергуванням поколінь:

• Спорофіт - це те, що ми зазвичай називаємо "папороть", з великими листками та спорами
• Гаметофіт - крихітна, майже непомітна структура (нагадує тоненьку зелену пластинку), що виростає зі спори та продукує статеві клітини.

Після запліднення нове покоління спорофіта знову виростає - і цикл повторюється. Жодного етапу "цвітіння" у цьому ланцюгу немає.

Тому "цвіт папороті" - це чистий міф, хоч і дуже гарний, поетичний та культурно значущий.

Вас може зацікавити:

• Які 7 старовинних обрядів на Івана Купала вже всі давно забули
• 10 способів ворожити на Івана Купала, щоб взнати свою долю
• Що кажуть про Івана Купала в ПЦУ та чи дозволено християнам "народні гуляння"

При написанні матеріалу використовувалися наступні джерела: книга "Звичаї нашого народу", підручник з ботаніки "Biology of Plants", енциклопедія Britannica.