Їхні імена - в підручниках, цитати - на стінах, а постаті - в пам’ятниках. Але за фасадом величі ховалося інше обличчя епохи. У 19-20 століттях, коли морфій і кокаїн вважалися звичними ліками, навіть видатні діячі культури й науки могли опинитися в полоні речовин.

Що стояло за натхненням, нервовими зривами й дивними текстами видатних митців, розповідає РБК-Україна.

У 19-20 століттях наркотики не були таким табу, як сьогодні. Вони входили до складу медичних препаратів, продавалися легально й вважалися частиною "нормального" лікування.

Водночас деякі українські інтелектуали, письменники й митці зверталися до них як до засобу втечі, натхнення чи самознищення.

Булгаков народився і виріс у Києві, працював лікарем під час Першої світової війни. Через ускладнення після щеплення він почав приймати морфій для знеболення, що швидко переросло в залежність.

Цей досвід став основою для повісті "Морфій" - твору, який показує моральний і фізичний занепад під впливом наркотику. Булгаков чесно писав про знищення особистості, що викликало шок у радянських літературних колах.

Український письменник-модерніст і перекладач, автор "Міста", у незавершеній "Повісті без назви" згадує про вживання гашишу - символічно і філософськи.

У контексті твору гашиш виступає засобом втечі від радянської реальності, відчаю і внутрішньої пустки.

Дослідники вважають, що ці образи могли бути навіяні особистими пошуками автора, який балансував між реальністю й експериментами.

Філософ, письменник і історик Віктор Домонтович (Петров) у романі "Доктор Серафікус" передає атмосферу 1920-х років - із богемними вечорами, психологічною кризою і вживанням кокаїну як частини київського міського побуту.

Хоча ім’я автора не фігурує у прямих звинуваченнях у наркозалежності, точність описів і тональність змальованих сцен дозволяють припустити його знайомство з цим світом не лише з книжок.

Скандальна українська графиня, суд над якою гримів у Європі 1900-х років, була відома як наркозалежна. У неї діагностували хронічне вживання морфію, ефіру та кокаїну, які вона використовувала "для заспокоєння".

Її залежність стала аргументом на суді, а сама Тарновська фігурувала в пресі як "жертва наркотиків і пристрастей". Вона символізувала перехід від декадансу до занепаду.

У 19 столітті лауданум (опій у спирті) був "жіночими краплями" - його прописували від головного болю, нервозності, істерії.

Морфій у вигляді ін'єкцій застосовувався для знеболення, а в епоху воєн - і для зниження психологічного напруження.

Вищі кола, інтелігенція, навіть лікарі нерідко самі потрапляли в залежність. І це сприймалося радше як "перевантаження розуму", ніж як хвороба.

Вас також може зацікавити:

• Що виявили археологи після ексгумації жертв Волинської трагедії
• Факти про першу конституцію України, які мало хто знає
• Звідки взявся міф про "окраїну"

Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: BBC Україна, NewVoice, Вікіпедія, Український інститут національної пам'яті