Що сталося із Данилком

Мовні скандали – це явище, яке було характерною особливістю фактично двомовної України до війни, але залишається на порядку денному і досі. Черговою серією став концерт Андрія Данилка, відомого під сценічним псевдонімом "Вєрка Сердючка".

Данилко дав концерт у столиці. Під час концерту прогнозовано прозвучали й російськомовні хіти "Вєрки Сердючки", що викликало – не могло не викликати – відповідну реакцію і в суспільстві, і серед чиновників. Так, подію помітив мовний омбудсмен Тарас Кремінь – і нагадав, що Данилко не тільки порушив вимоги статей 23 і 29 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", а ще й проігнорував власне столичний мораторій на російськомовний музичний продукт.

https://www.facebook.com/kalatayt/videos/4091942847793747/?t=15

Колеги Андрія Данилка по галузі розваг розкритикували виконання "Сердючкою" російськомовних пісень. (Причому деякі, як акторка та ведуча Тала Калатай, за іронією долі, використали для критики цілком російську лексику – тобто нецензурну лексику.)

Словом, проєкт "Вєрка Сердючка" нарвався на серйозну хвилю хету – і виправдання тільки погіршило ситуацію. Фраза "Андрій Данилко не використовував російської мови під час концерту, Вєрка Сердючка говорить на своєму локальному діалекті – полтавському суржику, що з першого дня було невід’ємною частиною цього образу" від піар-директора виконавця виглядає відвертим знущанням, бо якщо гумористичний персонаж Вєрка Сердючка справді використовував у своїх сценках суржик (який, до речі, зараз теж небажаний, як і рафінована мова країни-агресора), то текст тієї ж пісні "Дольче габбана", що прозвучала на столичних Осокорках, написаний не суржиком, а практично літературною російською мовою, у чому може переконатися кожен охочий.

Чому скандал навколо "Сердючки" був очікуваний

Після початку повномасштабної російсько-української війни питання використання мови країни-агресора постало на порядку денному настільки актуально, що ігнорувати його було (і є) просто неможливо. І тут треба зазначити, що різні українські митці опинилися у різних ситуаціях.

Артем Пивоваров. Фото: artempivovarov.com

Дехто, як уродженець Харківщини (Вовчанська, розгромленого окупантами) Артем Пивоваров, досить швидко і легко перелаштувався під нові реалії – не в останню чергу через те, що його цільовою авдиторією є молодь, яка значно простіше українізовується, хоча б тому, що з самого початку жила в двомовному середовищі, постійно чуючи українську мову, хоч у школі, хоч в телевізорі.

Ірина Білик. Фото: з відкритих джерел

Такі ветерани української музичної сцени, як Ірина Білик, пішли іншим шляхом – витягнувши із загашників свої старі україномовні хіти. На щастя, було чого витягати. (Якби Таїсія Повалій залишилася в Україні, вона б також згадала про свій суперхіт ранніх 90-х "Панно кохання", а "Кролики", Володимири Данилець та Моїсеєнко, б вийшли на сцену зі своїми хітами того ж періоду – гумористичними номерами "Корчма" та "Весілля".) Разом з тим, та ж Білик почала генерувати новий україномовний контент – і навіть здобула перемогу в номінації "Найкращий естрадний хіт" премії YUNA за пісню "Не стримуй погляд".

Але "Вєрка Сердючка" – ситуація унікальна. По-перше, як такого україномовного періоду у Данилка не було ніколи. Був один інструментальний, без текстів, альбом ("После тебя" 2005 року), але про нього навряд чи знають і фанати творчості цього митця. По-друге, суть цього проєкту була саме у російсько-суржикомовності. Перекласти ці хіти, як пропонувала Андрію Оля Цибульська – можна, але це зіпсує увесь флер творчості "Сердючки". Простіше кажучи – ті, хто слухав "Вєрку" в оригіналі, навряд чи стануть слухати перекладені тексти, а нова авдиторія уже не сприйме це явище, бо воно з минулого, а не із сьогодення. В 2025 році, навіть якщо ігнорувати війну, тексти про "Дольче габбану" уже не сприймаються так, як це було у багаті нульові та першу половину десятих років.

Андрій Данилко. Фото: facebook.com/suspilne.eurovision

Тому Андрій Данилко був просто приречений на подібні скандали. Або йому довелося б повністю переформатувати свого персонажа – що неминуче обернулося б іміджевими, фінансовими, часовими та іншими втратами. А жити хочеться тут і зараз, і жити добре, успішно і комфортно. Так, як це було до "Євробачення"-2007, коли "Сердючка" заробляла своєму творцеві основні гроші аж ніяк не в Україні.

Чи варто карати Данилка

Що далі? Звісно ж, тему російськомовних текстів "Вєрки Сердючки" докрутять до якогось більш-менш логічного фіналу. Наприклад, штрафу. Або навіть якоїсь декоративної мобілізації Андрія Данилка (якщо у того немає підстав для відстрочки; чи навіть бронювання). Та важливо у всій цій ситуації розуміти наступне.

По-перше, тема російської мови так чи інакше буде вилазити у найнесподіваніших місцях. Хоча б тому, що "Сердючка" "Сердючкою", але вона співала не в порожнечу – на відео чудово видно, як багато киян та гостей столиці радісно підспівували тому ж таки хіту про "Дольче габбана". Тож рано чи пізно й інші виконавці спробують повернути у активний вжиток свої російськомовні хіти.

Тож історія із Данилком, максимально суворе для нього покарання, може стати справжнім запобіжником від подібних інцидентів у найближчому майбутньому. А у середньо- та довгостроковій перспективі російськомовна творчість перестане бути актуальною, і інциденти зникнуть самі по собі, бо втратять цільову авдиторію.

Тому важливо не допустити реваншу російськомовного контенту саме зараз, коли і глядачі / слухачі ще пам’ятають цю творчість, і митці далеко не усі готові / мають можливість українізуватися. А те, що у російськомовних пісень "Вєрки Сердючки" є шанувальники – в цьому якраз нічого дивного немає, вони не могли зникнути так швидко. Навіть попри повномасштабну війну. Як би це не було неприємно чути багатьом українським патріотам.