Як нагадує Томенко, Російська імперія довго намагалася використати запорожців у власних цілях. Напередодні чергової війни з Туреччиною Катерина II писала Кошовому отаману Петрові Калнишевському, запевняючи в своїй «височайшій милості» до Війська Запорізького. Потьомкін навіть записався до козаків і отримав козацьке ім’я — Грицько Нечоса.

Запорожці, щиро довірившись, героїчно воювали на Дніпрі та Дунаї, завойовували Крим для імперії та здобували перемоги. Але замість обіцяної вдячності Росія готувала знищення.

Як Москва готувала зраду

Щойно у 1774 році завершилась війна з Туреччиною, імперія більше не потребувала допомоги запорожців. Уже через рік Катерина II вирішила ліквідувати Січ. Щоб зламати козацький спротив, до кордонів Запоріжжя стягнули понад 90 тисяч солдатів.

«Як діяти? Думки розділилися: більшість хотіла боронити Січ, меншість — домовлятися. Архімандрит Володимир закликав уникнути братовбивства. Калнишевський, з хлібом і сіллю, зустрів московське військо, яке ще вчора клялося у дружбі», — розповідає Микола Томенко.

Зруйнували святиню і стерли пам’ять

Після цього росіяни повністю зруйнували Січ. Вони пограбували церкви, забрали святині, архіви, цінності. Самого Калнишевського закували в кайдани та відправили до Москви.

14 серпня 1775 року Катерина II видала Маніфест «Об истреблении Запорожской Сечи», яким навіть сама назва «запорізькі козаки» заборонялася до вжитку.

Петро Калнишевський провів у холодному льоху Соловецького монастиря 25 років. Помер на Соловках у віці близько 113 років.

Історія, що повторюється

«Ця історія співпраці й домовленостей з московською ордою завжди закінчується однаково — зрадою і знищенням, — наголошує Микола Томенко. — Це доведено не лише подіями 1775 року, а й Іловайською трагедією 2014 року. Тому ми маємо вчити свою історію і не наступати на ті самі граблі».

Символ відродження: Запорізька Січ на Хортиці

Втім, є й світла сторінка цієї історії. Микола Томенко наголосив, що має честь бути одним з ініціаторів відродження історико-культурного комплексу «Запорізька Січ» на Хортиці.

«Нині це місце, де кожен українець може відчути дух козацтва, побачити нашу історію та героїчну спадщину. Це нагадування про те, хто ми є, і чому маємо боротися за свою свободу», — підсумував Томенко.

Історія руйнування Запорізької Січі — ще одне нагадування, чим завжди закінчуються “дружні” обійми Москви. Пам'ятаймо це — сьогодні як ніколи.