Звичай, що може шокувати сучасного читача, насправді був проявом турботи й народної мудрості. У давнину українці клали немовлят у теплу піч, щоб "перепекти" - не через жорстокість, а щоб урятувати слабку дитину від хвороб, зміцнити її тіло і дух.

Для чого українці "запікали" дітей в печах і які наслідки це мало, розповідає РБК-Україна.

У традиційній українській культурі піч відігравала ключову роль: це був не лише кухонний і опалювальний прилад, а й символ рідного вогнища, продовження роду та духовної сили родини.

Вважалося, що піч - своєрідна "матір", до якої важливо ставитися з повагою: не сварилися поряд, не плювали в неї, її не дозволялося лаяти чи зневажати.

Обряд, відомий як "перепікання" або "запікання", полягав у тому, що немовля - здебільшого передчасно народженого або хворого - загортали в м’яку тканину або клали на лопату і кілька разів занурювали в теплу (не гарячу!) піч.

Процедура тривала лише кілька хвилин під суворим контролем: температуру визначали рукою. Якщо дитина витримувала, вважалося, що вона має силу жити; якщо ні - бачили, що "не житиме".

Ідея підстави для такого обряду будувалася на досвіді "лікування теплом". У 19-20 столітті народні цілителі застосовували піч, щоб зігріти дітей і дорослих при застуді, рахіті, ломоті в суглобах - навіть для лікування кашлю.

Без доступу до інкубаторів, лікарень чи медикаментів це було єдиним способом підтримати світло життя немовляти - своєрідне "інкубаційне тепло" досить ефективно зігрівало й зміцнювало слабкий організм.

Піч вважалася у давнину не лише як фізичний прилад, а як сакральна сутність - "берегиня роду". Вона вважалася домом предків, можливо, саме через це вважали, що вона здатна "взяти хвору дитину й повернути її здоровою".

Тобто, крім гріючої функції, піч виконувала ще й містичний захист, оберігаючи немовля від негативу й нечистого.

• Випалювали піч та переконувалися, що вона тепла, але не надмірно гаряча - температура контролювалася рукою
• Клали дитину, загорнуту в тканину або на лопату, у теплу піч на кілька хвилин - до трьох засувів (залежно від регіону і стану дитини).

Якщо дитина виживала - вірили: вона буде кріпкою. Якщо натомість - "Бог забрав", то вважалося, що так судилося.

Попри ризики, обряд проводився під наглядом знахарів або бабусь і був контрольованим: піч мала бути лише теплою, а тривалість обмеженою.

За свідченнями етнографів, трагічні випадки були радше винятками, ніж правилом.

Вас також може зацікавити:

• Чому в середу не можна ходити на кладовище
• Звідки з'явилися найпоширеніші прикмети
• Від яких речей в домі варто позбавитися негайно

Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Сім'я і дім, Моє пташеня, етнографічні статті про старовинні традиції українців.