Свого часу Ейзенхауер, складаючи президентські повноваження, сказав, що «він дуже хотів дати Землі мир, однак виявився спроможним лише на те, що разом з іншими завести її в глухий кут».

Це я до того, що проблема «завищених очікувань» може бути застосована і до лідерів глобальних країн. Питання у тому, чи самі ці лідери здатні визнавати помилковість/недієвість тих чи інших підходів.

Є навіть такий термін «когнітивна ілюзія», коли хибні переконання приймаються за істинні. Мається на увазі те, що людям властиво триматися за одного разу встановлені переконання, навіть коли проявилась їх хибність.

От, ніби, пройшло уже достатньо часу, щоб переконатись, що підхід, який обрала адміністрація Трампа для досягнення припинення війни Росії проти України, – недієвий, а все одно його дотримується. В основі якого – демонстрація поступок без створення передумов, коли б Росія продемонструвала поступки.

Трамп, який у своїх публічних заявах/дописах явно висловлює якщо не симпатію, то лояльність до лідерів-автократів (Путіна, Сі), можливо, недооцінює факти з довгої політичної історії.

Автократи, особливо агресивні, можуть вдаватися до будь-яких волюнтаристських рішень (бо їм не треба їх ні з ким погоджувати), навіть, якщо вони є руйнівними для їх же країн; але саме через це (відсутність обʼєктивної, незалежної, альтернативної думки/поради) з часом вони зазнають краху. Системність (в основі якої лежить вивіреність, точність, зваженість усіх факторів) завжди виграє в авантюри.

Тому хочеться сподіватись, що поряд із лояльною стилістикою, яку обрав Трамп, дії, підштовхувані законодавчою владою США (щодо створення передумов всередині РФ щодо певного руху до миру) з часом будуть балансувати позицію Сполучених Штатів.