Після української атаки дронів на стратегічні авіабази в Росії – з глибокого тилу, з тисяч кілометрів, із блискучим результатом – у Трампа почалося політичне похмілля.

Адже вся його концепція «мирної ініціативи» базувалася на тому, що Україна нібито вичерпалась, не має козирів і погодиться на «перемир’я», вигідне Кремлю. А тут – бах. Високоточна атака, чудово спланована, технологічно складна, і головне – смілива. І Трамп в одну мить виглядає як політик, що зробив ставку не на того і не вчасно.

Але замість визнати прорахунок – включається режим damage control.

Відповідь приходить не одразу. Минуло кілька днів тиші, бо команда Трампа банально не знала, як це коментувати. А потім – хвиля «зливів» у пресу:

• мовляв, Трамп «в захваті» від дій українців – назвав це «badass» (фанбойський тон, ніби мова про якийсь бойовик);
• але при цьому дуже «турбується», бо атака може зірвати його «мирну місію»;
• він навіть написав пост після дзвінка з Путіним, в якому натякнув на відповідь Кремля. Потім видалив. Потім опублікував знову… Що це було – паніка? страх? спроба не злити ні Путіна, ні публіку?

Це класична тактика «відкотити назад»:

• визнати силу противника, якого щойно знецінював;
• перевести фокус із провального прогнозу на благородну мету – «я просто хочу миру»;
• змінити рамку: не «я помилився», а «це ускладнило процес, але я все ще герой».

І це все – у момент, коли Росія знову загрожує ескалацією, а Путін демонстративно зневажає будь-які спроби переговорів.

На цьому тлі Зеленський прямо каже: Кремль не хотів миру й до атаки. Бо Росія розуміє лише мову сили – не реверансів.