Головне:

• Чому від зустрічі в Стамбулі ніхто не очікував багато?
• Що пообіцяли американцям росіяни і чому не виконали обіцяного?
• Хто і як може розблокувати мирний процес?

Від другої за останній час зустрічі української та російської делегацій у Стамбулі очікувань було ще менше ніж від першої. Тоді в медіа все ж лунали прогнози про те, що перша з 2022 року зустріч представників двох країн може серйозно вплинути на ситуацію.

Цього разу ж було зрозуміло, що серйозного прогресу саме в питаннях мирного врегулювання не буде. Хоча саме на зустрічі Київ і Москва мали обмінятися своїм баченням того, як його можна досягти.

Але, як і прогнозувало РБК-Україна, меморандуми України і РФ продемонстрували кардинальну відмінність у їхніх підходах: перша хоче припинення вогню, друга – продовження війни. І країна-агресор не згодна ні на що менше, крім капітуляції України.

Безумовно, ще півроку-рік тому доволі складно було уявити, щоб українська та російська делегація сиділи в одному приміщенні, нехай і розділеними посередником (Туреччиною). У цьому плані прагнення Дональда Трампа "закінчити війну, яка ніколи не мала розпочатися", приносить певні результати.

Як мінімум, і Україна, і РФ мають показувати свою готовність у принципі зустрічатися і щось обговорювати. Нехай саме по собі завершення війни і після двох останніх Стамбулів не наблизилося ні на крок.

Зате цей старий-новий майданчик, схоже, може виконувати гуманітарну функцію. Минулого разу вдалося домовитися про масштабний обмін 1000 на 1000, цього разу – про обмін молодих і тяжкохворих військових, тіл загиблих тощо. І такий результат – безумовно важливий, тож поїздки до Стамбула можна виправдати хоча б цим.

Як писало РБК-Україна, напередодні переговорів росіяни організували злив інформації в ЗМІ про пункти свого "мирного меморандуму". Зокрема, там не виявилося найбільш божевільної вимоги – щоб Україна добровільно вивела свої війська з території Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей.

Можна було б припустити, що цього разу в Кремлі вирішили зіграти в хитрішу гру і закласти у свій меморандум ті пункти, які щонайменше не викликають відторгнення у нинішньої американської адміністрації. Наприклад, про те, що членство України в НАТО поки знімається з порядку денного. Або про припинення/обмеження західної допомоги Україні. Або якісь внутрішньополітичні, культурно-гуманітарні питання а-ля мова, пам'ятники, церква тощо, суть яких було б украй важко пояснити американцям.

У такому разі Україні було б доволі непросто, довелося б маневрувати між своїми червоними лініями і необхідністю й надалі демонструвати Трампу своє "бажання закінчити війну".

Переговори в Стамбулі 2 червня (фото: Getty Images)

Однак Росія не стала вдаватися до таких хитрощів і пішла традиційно "в лоб". Оприлюднений пропагандистськими медіа тристорінковий документ наповнений усіма звичними вимогами Москви: від виведення військ до "денацифікації", від українського нейтралітету до обмеження чисельності ЗСУ. З таким підходом навіть припинення вогню, не кажучи вже про стійкий мир, виглядає абсолютно недосяжним.

Кремль діє за старими, ще радянськими дипломатичними заповітами - не "здавати позиції" і завжди вимагати максимум можливого. Успіх української операції "Павутина" якраз напередодні переговорів, імовірно, став ще одним, хоч і не ключовим, чинником російської безкомпромісності.

При цьому ще раніше американська сторона просила росіян підготувати адекватний документ, який можна було б відносно легко і реалістично виконати. І росіяни це навіть пообіцяли – але привезли до Стамбула меморандум, який не має нічого спільного ні з адекватністю, ні з реалістичністю.

За словами одного зі співрозмовників РБК-Україна з української сторони, "вони просто зухвало показують усім середній палець". І, ймовірно, тим самим тестують межі допустимого з американцями.

Варто зазначити, раніше їм це загалом вдавалося – незважаючи на численні знущання на адресу Трампа і його "мирних ініціатив", той поки що не вийшов за межі словесних погроз на адресу Москви.

Цього разу, вочевидь, усе залежатиме від того, як саме інтерпретують Трампу те, що трапилося в Стамбулі, його радники – сам американський президент точно не буде прискіпливо вивчати написані Україною і РФ документи (якщо навіть брифінги розвідки для його зручності переводять у відеоформат).

За останній час, звісно, надійшла низка доволі оптимістичних для України сигналів. І сам Трамп почав усе ж таки голосніше висловлювати своє невдоволення росіянами, і навколо антиросійських санкцій почалася помітна активізація. До Києва несподівано приїхав співавтор санкційного законопроєкту, доволі близький до Трампа сенатор Ліндсі Грем, який відомий своїм надзвичайним політичним чуттям.

Готове рішення щодо примусу Росії до миру є в наявності, його підтримує абсолютна більшість сенаторів від обох партій – справа за відмахуванням з боку самого Трампа.

Очевидно, США ще спробують наполягати на дипломатичних методах. Хоча поки що не видно, в який бік міг би розвиватися дипломатичний процес. Зеленський уже публічно визнає: до зустрічі на рівні лідерів України-РФ-США і Туреччини як посередника навряд чи вдасться домогтися навіть припинення вогню, не кажучи вже про стійкий мир. З іншого боку, згідно з азами дипломатії, лідери проводять зустріч тоді, коли всі принципові моменти врегульовані на рівні їхніх команд. А саме політичного врегулювання в Стамбулі якраз не відбувається.

З одного боку, нескінченно імітувати мирний процес у Стамбулі не вийде. Трамп неодноразово заявляв про різні дедлайни і своє небажання роками розбиратися з російсько-українською війною.

З іншого боку, світовий досвід, зокрема й конфліктів ХХ століття, показує, що переговори, за участю посередників, можуть тривати роками, а паралельно з ними тривають і бойові дії. І це триває доти, доки радикально не змінюється ситуація на полі бою, або одна (чи обидві) сторони протистояння не розуміють, що продовження війни приносить більше витрат, ніж бонусів.

Стосовно російсько-української війни на її нинішньому етапі це означає, що статус кво можуть похитнути дві речі. Перша – росіяни доб'ються великих успіхів під час літнього наступу (що вкрай малоймовірно). Друга, набагато реальніша – після американських санкцій і без того проблемна російська економіка почне зовсім задихатися, і навіть у Кремлі зрозуміють, що підкорення всієї України за таких умов неможливе, і щонайменше потрібна певна пауза.

Чи піде Трамп на санкційне загострення, чи виконає свою давню обіцянку вийти з процесу – основне питання найближчих днів і тижнів.