Світові війни знайомі людству лише якесь століття – це ніщо порівняно із усією історією. І водночас відлуння цих воєн перевершує усі битви минулого: йдеться про вибухонебезпечні залишки, які можуть ховатися у ґрунті або у водоймі десятиліттями. Знаходячись сьогодні в епіцентрі чергової світової війни, ми, українці, постали перед викликом, масштаби якого важко усвідомити повністю. Наша країна стала однією з найбільш забруднених вибухонебезпечними предметами (далі ВНП) територій на планеті. До ВНП належать бомби, снаряди, міни, гранати (та їхні фрагменти), а також інші вибухові речовини промислового або саморобного виробництва. Зважаючи на їхню кількість і характер забруднення, для нас розмінування є питанням не лише виживання, але й частиною стратегії цивілізованого відновлення держави.

Станом на весну 2025 року близько 23% території України зазнали забруднення внаслідок війни росії проти України. З них – приблизно 687 тисяч гектарів лісових масивів. 

Згідно пріоритетів державної політики, яку впроваджує Міністерство економіки України, акцент зараз стоїть на розмінуванні аграрних земель, і це виправдано. Повернення сільськогосподарських територій до обігу дає економічний ефект, важливий та зрозумілий як нашим співгромадянам, так і міжнародним донорам. Поле – об'єкт простіший й дешевший для розмінування, його легко обстежувати, до нього відносно легко доправити необхідну техніку. Не дивно, що саме зображення сапера на полі стало візуальним кліше гуманітарного розмінування. 

Але як бути з лісами? Чи маємо ми право відкласти їхнє очищення на невизначений термін? Чи означає відсутність "аграрної цінності" цієї землі те, що вона не має цінності для суспільства?

Відповідь категорична: ні. І саме тому ми в Центрі гуманітарного розмінування (ЦГР) сьогодні піднімаємо питання демайнінгу (гуманітарного розмінування) лісів на найвищому рівні і намагаємося зробити пріоритетним, попри всі складності та більшу вартість процесу у порівнянні із розмінуванням аграрних територій.

Якщо розглядати ліс не як абстрактні "зелені легені планети" (що, звісно, теж важливо), а в контексті його сусідства із людьми, виявляється, що це надзвичайно популярне місце, де можна зустріти представників будь-яких верств населення. Сюди ходять по гриби та ягоди, на пікніки, на відпочинок та тренування. Тут проходять міжсільські стежки. До лісів впритул розташовані школи, житлові масиви, санаторії, дачі.

На полі зазвичай господарюють його власники: якщо вони знають, що тут відбулося забруднення вибухонебезпечними предметами (ВНП) чи замінування, вони мають змогу локалізувати загрозу і закликати населення не ходити в небезпечну зону. Але зробити так в лісі не вийде: це місце загального користування, доступне кожному охочому. Виявити і локалізувати в ньому загрозу набагато складніше, а просто заборонити людям ходити в ліс технічно неможливо. Робота з інформування населення щодо мінної небезпеки в лісі необхідна і вона вже проводиться, проте зволікати із самим усуненням цієї небезпеки також не можна.

Отже, очевидно, що ліси потребують якнайшвидшого розмінування, але до сьогодні про це мало хто говорив. Рельєф, густота рослинності, обмежений доступ техніки збільшують вартість розмінування лісу у 5–10 разів порівняно з аграрними територіями. Якщо по аграрці ми за рік змогли досягти зниження вартості розмінування до ~ 1425 доларів за гектар, то стосовно розмінування лісових масивів мова орієнтовно йде про 8-12 тисяч доларів за аналогічну площу. Звісно, найпростішим рішенням – на перший погляд – здається відкласти гуманітарне розмінування лісу до кращих часів і зосередитися на полях, від яких напряму залежить українська економіка.

Але, на жаль, саме ліси становлять потенційно вищу загрозу для життя та здоров'я людей. У лісі неможливо передбачити, де під листям лежить вибухонебезпечний предмети. Особливо небезпечні лісопосадки вздовж доріг, стежки між селами, зони навколо шкіл. У разі лісової пожежі при замінуванні чи забрудненні залишками ракет чи БПЛА ситуація взагалі ризикує стати катастрофічною: детонація снарядів може становити загрозу населеним пунктам в радіусі 20 км. Це означає необхідність екстреної евакуації людей при одночасній неможливості пожежній техніці проїхати на місце загоряння, оскільки просіки теж можуть бути замінованими.

У північних лісових масивах ситуація взагалі унікальна. У лісах Чорнобильської зони небезпека вибухів поєднується із радіаційною загрозою. Нещодавно західні ЗМІ активно обговорювали, як російський дрон пошкодив чорнобильський саркофаг – але цей випадок тільки крапля в морі порівняно з кількістю вибухонебезпечних предметів, якими росіяни тим чи іншим чином забруднили радіоактивну зону. Рудий Ліс і до повномасштабного вторгнення стабільно палав раз на кілька років через погодні умови, але тепер до небезпечного радіоактивного попелу додається загроза детонації ВНП, яка може призвести до критичних наслідків.

Читайте також: Коли зелений щит тліє: Чорнобиль готує новий удар

Якщо брати загальну градацію, то найскладнішими для демайнінгу є водойми та індустріальні об’єкти. Ліси в цьому сенсі хоч і складніші за поля, проте їхнє розмінування наразі виглядає цілком підйомною задачею. Так, нелегкою, але розмінування в цілому процес непростий. І тим не менш, нам вдалося досягти чималих успіхів в тому, аби максимально спростити сферу гуманітарного розмінування в Україні. Наш досвід в аграрному розмінуванні доводить: інвестиції у системну модель дають результат. Завдяки програмі компенсації коштів за розмінування, яку запровадило Мінекономіки, та завдяки підтримці Ukraine Facility за пів року вдалося підписати договори на розмінування майже 14 тисяч гектарів земель сільськогосподарського призначення. Тож продовжуючи активне розмінування полів, ЦГР наразі відчуває спроможність – і безперечну необхідність – розпочати паралельно й очищення лісів.

За неповний рік фактичної роботи Центр гуманітарного розмінування встиг продемонструвати здатність і реалізовувати складні проєкти, й істотно знижувати їхню початкову вартість. Аби не бути голослівним, згадаю, що завдяки запуску ринку гуманітарного розмінування кількість офіційних операторів демайнінгу на українському ринку зросла з 30 до понад 90, кількість активно залученої спеціалізованої техніки виросла з 20 одиниць до понад 200. За цей час вже укладено 60 договорів (цифра здається невеликою, але за нею стоять тисячі гектарів). А головне — вдалося знизити вартість сертифікованого очищення гектара з умовних десятків тисяч доларів до менш, ніж 1500.

Отже, ми маємо успішну робочу модель для розмінування агросектору, і готові масштабувати її на лісові території.

Чи готові ми відразу розмінувати усі ліси України? На жаль, ні, це неможливо враховуючи і масштаби забруднення, і питання фінансування, і технічні можливості. Проте ми цілком можемо проаналізувати, які лісові масиви знаходяться в безпосередній близькості до населених пунктів; визначити основні лісові стежки, якими пересуваються люди; розмінувати і розчистити для проїзду техніки спеціальні просіки, що спростить потенційне тушіння лісових пожеж, особливо в Чорнобильській зоні. Таким чином, кількість лісових територій, обов'язкових для розмінування, стане зрозумілою і обґрунтованою цифрою.

Нюансом українського законодавства є те, що, на відміну від багатьох країн світу, лісогосподарські угіддя не віднесено до сільськогосподарських земель. Тому Центру гуманітарного розмінування буває нелегко пояснити і загальну необхідність, і нашу спроможність очищення лісів найбільшим міжнародним донорам. Але ми не відступаємо, тому нещодавно разом із Міністерством економіки України, за участі заступника Міністра економіки Ігоря Безкаравайного, та платформою United24 запустили перший в історії України цільовий збір донорських коштів зокрема й на розмінування лісів. Серед обраних локацій — Феневицьке та Макарівське лісництва у Київській області (знаходяться у безпосередній близькості до житлової забудови).

Запит суспільства та донорів на очищення лісів виявився очевидним: 80% досить великої суми оголошеного збору було закрито у перші дні після його старту. Ми бачимо, що донорам важливо знати, що їхні кошти йдуть на конкретні об'єкти, в конкретні громади, де живуть реальні люди. Де кожен очищений гектар означає безпеку для дитини, що йде до школи, для пенсіонера, що йде з маршрутки до свого дому лісовою стежкою.

Тож ми дійсно віримо в успіх нашої моделі в контексті лісового розмінування, і маємо надію, що даний проєкт відкриє перед нами двері і до масштабнішої співпраці на рівні системних програм. Тому на порядку денному Центру гуманітарного розмінування – домогтися включення лісових територій у стратегічне планування із розмінування на державному рівні.

Ми довели, що здатні розміновувати Україну ефективно, прозоро, якісно, за обґрунтованою ціною. Але для цього потрібні не лише гроші, а й чіткі правила ринку.

Тому разом із Міністерством економіки України та міжнародними партнерами ми виступаємо за реформу Закону України "Про протимінну діяльність в Україні". Ідея проста: створення єдиної вертикальної структури, яка б забезпечила зрозумілу, відкриту і контрольовану систему допуску, сертифікації та звітності. Підтвердження важливості цього підходу — офіційне дослідження Інституту Тоні Блера для Фундації Говарда Баффета, на яке ми орієнтуємося. 

Зрозуміло, що подібна реформа займе певний час; але ми не маємо права протягом цього часу сидіти, склавши руки. Тож яким би важким не здавався нам шлях, важливо зробити перший крок. Тому радий сповістити, що наразі вже відбувається підготовка до перших тендерів на розмінування лісів, які ми маємо змогу втілити завдяки співпраці із Ukraine Facility – глобальною програмою підтримки економіки України від Євросоюзу, яка стосується різних сфер, від освіти та охорони здоров’я до гуманітарного розмінування.  

У нас із вами попереду роки і роки очищення нашої землі від прихованої небезпеки. Але вже сьогодні у нас є досвід, партнери, технічні рішення і головне — бажання змінювати країну.

І тому наш підхід — це не масштабування заради масштабування. Кожен гектар, кожен очищений квадрат ми маємо розглядати не як цифру в колонці Excel, а як чиєсь життя, безпеку, можливість навчатися, відпочивати та займатися господарською діяльністю. Це впевненість, що діти повернуться до школи, громади повернуться до нормального ритму життя й роботи, і зрештою, країна повернеться до стратегічного розвитку.

Володимир Байда , директор Центру гуманітарного розмінування