Головне управління розвідки провело панельну дискусію, присвячену тому, як сучасна Україна комунікує образ Героя і вшановує захисників і захисниць, полеглих і живих. В події взяли участь провідні лідери думок в галузі медіа, історії та військової справи.

Про це повідомляє РБК-Україна.

Учасниками дискусії стали лідери думок, історики, військові, митці та представники влади. Модерувала захід представниця ГУР МО України, авторка проєкту "Видатні розвідники" Ольга Мосьондз.

Хто є сучасним українським героєм? Як створювати і поширювати його образ? Як не знецінити й не перебільшити героїзм?  Роль кіно, літератури та історичної пам’яті і значення героїчного образу у вихованні молоді – на ці теми дискутували провідні фахівці.

"Головне управління розвідки передало до нашого музею перші експонати одразу після звільнення Київщини. І вже у травні 2022 року ми відкрили виставку про сучасну війну. З того часу музей відвідало понад мільйон людей. Це не просто експозиція – це простір памʼяті, осмислення та вдячності. Ми також виконуємо свою місію: показати світові, якою ціною виборюється і кується свобода", – зазначив директор Нацмузею історії України у Другій світовій війні Юрій Савчук.

Герої Небесної Сотні – це ті люди, які стали одними з перших героїв нашого часу в контексті війни з РФ, переконаний генерал-майор ЗСУ, Герой України Ігор Гордійчук, який очолює Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна.

"Це, безперечно, ті герої, які дають нам натхнення на боротьбу й сьогодні. Ми збирались по декілька разів на рік на марші, акції, заходи. Ветерани, патріоти – ми підтримували одне одного. Коли нас було дві тисячі, то вже знали – за нами стануть ще 100 чи 150 тисяч. Так само – в освіті, в армії, на всіх рівнях – результати досягаються в тому числі за рахунок кількості. Наші військові проходили рік служби і не знали, як зібратись з силами, як воювати далі, але тримались. Бо знали: ми боремось за свою землю, за свою ідею", – каже він.

За словами Гордійчука, сьогодні в умовах війни у нас є перевага, яка полягає у нашій мотивації.

"Ми в ліцеї готуємо всіх: від наймолодших до більш старших. Ліцеїсти Богуна проходять тактичний рівень, оперативно-тактичний і стратегічний рівень. І курсову підготовку. В нас вчасться всі категорії дітей. Але найперше, що має бути в усіх них – це мотивація. Я часто бачу молодих людей і розумію: це син загиблого, пораненого, це – дитина ВПО. Я не можу відмовити. Але мені головне, щоб вони самі хотіли навчатися", – зазначає Герой України.

Найскладніше зараз, за його словами, – це спілкуватися з родинами загиблих.

"Я, на жаль, втрачав і побратимів, і ліцеїстів. Це найважче – дивитися в очі тим, хто втратив рідного. Це і є наші герої, про яких ми маємо знати, маємо розповідати їхні історії.  Я вдячний своїм побратимам, тим, хто був зі мною у найважчі моменти — в боях, в окопах. Ми стояли, ми витримали, і це – не лише заслуга захисників. Це заслуга родин, дітей, дружин, вихователів, вчителів – усіх, хто підтримував. Я дякую батькам, хлопцям і дівчатам з Головного управління розвідки, організаторам – усім, хто не стояв осторонь. Завдяки вам ми можемо думати про майбутнє", – підкреслив Ігор Гордійчук.

Як розповідати про сучасних героїв у фільмах? Одне з головних питань в цьому контексті – питання чесності в реалізації художнього задуму, який потім відгукнеться в серцях аудиторії, вважає режисер фільму "Кіборги", ведучий "Хоробрих сердець" Ахтем Сеітаблаєв. Під час створення "Кіборгів" знімальна група познайомилася з реальними захисниками Донецького аеропорту, чиї характери лягли в основу описаних у фільмі історій.

"Наприклад, Андрій Шараскін – ми вчилися в одному навчальному закладі за спеціальністю "режисура". Як тоді казали, представник богеми, представник культурологічного ландшафту. Коли ти бачиш людей різних професій, різної освіти, різних соціальних прошарків, і всі вони військові – вони спілкуються разом. Ти бачиш це, відчуваєш величезну повагу цими історіями. Ти бачиш власне тих людей, які й уособлюють українське суспільство. Людей, об'єднаних однією ідеєю", – згадує він.

Крім опису власне характерів, при підготовці було важливо поділитися своїми рефлексіями.

"На знімальному майданчику поруч з нами були безпосередні учасники цих подій. Це допомагало нам зрозуміти, чи рухаємося ми в правильному напрямку в контексті опису подій, в підборі декорацій і передачі тієї атмосфери, яка панувала під час подій, які вони переживали. Герої фільму проговорюють багато філософських екзистенційних питань. Нам було важливо проговорити це через героїв. Команді важливо було розповісти їхню історію чесно, емоційно, правдиво", – зауважує він.

За словами режисера, якщо ми розглядаємо структуру розповіді про Героїв, важливо подати їх так, щоб це зацікавило і самого захисника, і його маму, і бабусю, і діда. Щоб було те, що зацікавить людину, яка цікавиться технологіями. Що зацікавить тих, кому важлива фізична підготовка. Або інтелектуала, який схильний до рефлексій про певні речі.

"Створюючи кіно, ми маємо враховувати нашу цільову аудиторію. Ти маєш врахувати певні зацікавленості. Маєш знати ,в який час ти знімаєш кіно. Знімати кіно про сучасну війну можна. Напевно, і потрібно. Питання не в тому, чи зарано. Бо аби не стало запізно. Бо це дуже важливо – розповідати правду про тих, хто нас мотивує", – каже Сеітаблаєв.

Ми як суспільство не були готові до війни до 2014 року, і це теж частина ціни, яку платимо сьогодні, переконана шеф-редакторка "Детектора медіа" Наталія Лигачова.

"До цього в медіа дуже мало говорили про війну і транслювали зовсім інші наративи. Це суттєва прогалина і української журналістики, і кіновиробництва. Були українські режисери, але вони знімали фільми про радянську армію – по суті, про ворога. З 2014 року, безумовно, ситуація змінилася. З’явилися фільми, в яких дій почали з’являтися учасники бойових дій", – зазначає вона.

За її словами, у 2017-му стало більше авторського кіно: герої вже були не лише позитивні, а й більш людяні, в тому числі зі своїми темними сторонами. Вона згадала фільм "Погані дороги" Наталки Ворожбит а також "Відблиск" Валентина Васяновича   Почали з’являтися нові фільми, навіть приклади комедій. Наприклад," Наші котики".

"Важливо формувати й образи героїв у масовій культурі. Ми  тісно співпрацюємо з письменником Андрієм Кокотюхою, і він багато говорить про те, що потрібно більше таких образів у кіно. Але тут маємо проблему: обмежене фінансування, довгі цикли виробництва. Серіали почали поступати назад, заявляли, що тема війни вже не модна – глядач нібито хоче чогось іншого", – додає вона.

У медіа, безумовно, багато розповідають про війну, але герої публікацій та відео часто сприймаються не як особистості, а як спосіб для збору грошей на дрони, РЕБ та інші нагальні потреби. Але що стоїть за цими зборами, що за люди – часто залишається поза кадром.

"Натомість є позитивні приклади – це наші воєнкори. Вони показують людей. Їхні репортажі – це не просто хроніка подій, це історії людей. Без надмірної сентиментальності, але щиро. Особливо хочеться відзначити журналістів, які роблять справді якісну роботу: Юлія Кирієнко, Наталя Нагорна, Руслан Ярмолюк, Олександр Моторний (1+1), Владислав Круглов (ICTV) та інші. Є дуже сильні репортажі, і такі історії мотивують", – зазначає шеф-редакторка "Детектора медіа".

За її словами, важливо, щоб це розуміли не лише журналісти, а й наша держава: Мінкульт, Держкіно, УКФ. Адже пригодницькі, героїчні фільми з реальними персонажами, з розумінням, за що вони воюють – це теж зброя. Вони надихають людей іти у військо, підмінити тих, хто вже відвоював і має повернутися до цивільного життя. Це важлива складова мотивації, додає Наталія Лигачова.

Українська література здійснила великий прорив, і цей прорив помітний ще з 2014 року, каже військовослужбовець, письменник і історик Анатолій Дністровий.

"Це безпрецедентні трансформації. Війна докорінно змінює словник, тематику, поетику, структуру вірша. Ми відходимо від романтично-символічного, філологічно прикрашеного стилю з красивими метафорами – і вступаємо в нову епоху. В цьому сенсі ми вирівнюємося з провідними літературами світу. І цей корпус текстів – він величезний, і я сам на нього спираюся, він мене надихає, як і приклади моїх друзів", – каже письменник.

Сучасна література – це не тільки поезія. Це і щоденники з окупації, це і фронтові нариси. Наша нація довго жила без державності, ми добре пам’ятаємо визвольні змагання, але в плані текстів, художніх свідчень, культурного оформлення – цього дуже бракує.

У війську багато інтелектуалів було й раніше: це професура, викладачі гімназій, студенти, художники. Але від них залишилося дуже мало текстів. На думку Дністрового, причина в тому, що раніш не було інституцій, які б це фіксували, зберігали, впроваджували системні підходи до пам’яті.  "З часом ці тексти просто вивітрюються з нашої пам’яті. Їхня актуалізація притирається. А саме в цьому – суть розуміння історії. Треба встигнути зафіксувати і зберегти. Це питання і культури, і політики пам’яті", – каже він.

Після 2014 року дискурс докорінно змінився. З’явилися автори, які не є професійними письменниками, але вони пишуть. Фіксують реальність у щоденниках, коротких розповідях, репортажах.

Формується унікальна текстова культура війни. З’являється воєнний фікшн, художня белетристика, документалістика, репортаж.

"Ми маємо працювати – всі: історики, журналісти, автори, митці. Це колосальна робота, яку треба робити зараз – поки не пізно. І на рівні вулиць, табличок, пам’ятників – усе має бути обґрунтовано й осмислено. Це наш шанс створити справжній корпус воєнної пам’яті", – зазначає він.

Раніше Головне управління розвідки презентувало фільм про полеглого Героя України, розвідника Валерія Чибінєєва.

Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.