Навесні 2024 року Європейський Союз затвердив програму Ukraine Facility. Це стало без перебільшення рятівним колом для української економіки. 

Механізм програми видається простим. Йдеться про 50 мільярдів євро в обмін на конкретні реформи від України, об'єднані в три блоки: базові, економічні та секторальний розвиток, з чіткими термінами виконання.

Отже, за отримані гроші доведеться не просто звітувати, а реально, швидко і системно впроваджувати зміни. Будь-які затримки в ухваленні необхідних законів матимуть прямі фінансові наслідки. 

Хто ж відповідає за своєчасне виконання зобовʼязань? 

Частина з них — безпосередньо в зоні відповідальності Верховної Ради. Проте чи встигає парламент за стратегічним темпом змін?

Давайте чесно: політична воля на рівні гасел є, а от інституційної спроможності критично бракує.

Є тиск — є реформа

Український парламент справді демонструє здатність ухвалювати важливі закони. Але, на жаль, у переважній більшості, коли здійснюється тиск з боку суспільства та донорів. 

Так було, наприклад, із законом про відновлення е-декларування, яке блокували до суспільного резонансу.

Так само із законом про перезапуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), без якого неможливо було просувати судову реформу і який відкрив шлях до запуску очищення суддівського корпусу. 

Лише після тривалої тяганини та під загрозою втратити частину коштів було прийнято закон про реформування державної служби, що встановлює прозорі конкурсні процедури та справедливу оплату праці. 

Всі ці кейси демонструють одне: парламент може, але лише коли немає вибору. І поки що не йдеться про сталість чи стратегічне бачення — це тактична реакція на зовнішній тиск.

Ціна бездіяльності

Кожен індикатор Ukraine Facility має свою "вартість". Невиконання будь-якого з них у встановлений термін призводить до пропорційного зменшення відповідного траншу фінансування.

Тому, коли тиску на парламент недостатньо, це має не лише політичні, а й цілком відчутні фінансові наслідки. 

Приміром, Україна втратила 560 мільйонів євро фінансової допомоги ЄС за програмою Ukraine Facility через невиконання індикатора — коли до 1 квітня не був прийнятий законопроєкт № 13150 щодо забезпечення законності діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, або альтернативний. 

Це свідчить про те, що за відсутності системного контролю та політичної волі парламентська бездіяльність безпосередньо дорівнює втраті коштів, яких Україні критично бракує в умовах війни. 

Читайте також: Як Україна втрачає кошти Ukraine Facility

Чому Рада не встигає до дедлайну?

Де-юре в парламенті є профільний Комітет із євроінтеграції. Але де-факто він не виконує роль координаційного центру, який би тримав руку на пульсі зобов’язань перед ЄС.

Немає інтеграційного календаря. Немає публічної відповідальності за зірвані дедлайни. Немає системної взаємодії з урядом, який також буксує в частині технічної підготовки законопроєктів.

В умовах війни така хаотичність є небезпечною: вона не лише гальмує гроші, а й б’є по довірі до України як партнера, який здатен реалізовувати складні реформи.

Що ж робити?

По-перше, парламент має вести, а не наздоганяти. Щоб грати на випередження, варто створити в Раді постійну інтеграційну робочу групу з представників усіх фракцій, яка б моніторила виконання Ukraine Plan.

По-друге, публічно відстежувати всі зобов’язання: у форматі інтеграційної "дашборд-панелі", як це вже робить уряд (але тільки частково і без залучення ВР).

По-третє, посилити кадрову спроможність комітетів, залучивши аналітиків, юристів, представників громадських експертних середовищ.

І головне — змінити підхід

Ukraine Facility — це не лише про 50 мільярдів. Це стрес-тест не лише для уряду чи економіки. Це випробування для парламенту як інституції. Це перевірка спроможності українського парламенту виконувати роль рушія змін, а не лише реєстратора законопроєктів. Це про те, чи здатна Україна діяти не тоді, коли змушують, а тоді, коли потрібно. 

Україна вже заплатила надто велику ціну, щоб залишитися "перспективною країною". Ми або стаємо системною демократією, або втрачаємо довіру, шанс і кошти. Верховна Рада — не виняток, а центральний елемент цієї трансформації.

Ірина Корженкова