Щороку у травні в естонському Таллінні відбувається конференція Леннарт Мері, на якій обговорюються ключові питання міжнародної політики та безпеки. Цей захід названий на честь президента Естонії в 1992-2001 роках Леннарта Мері, який зіграв провідну роль в зміцненні держави після відновлення її незалежності після розпаду Радянського союзу.

Провідні політики (включно з теперішнім та колишнім президентами Естонії, президентами Фінляндії та Словенії, низкою європейських міністрів закордонних справ та оборони), військові, експерти та журналісти зібралися цього року, щоб обговорити, як рухатися вперед разом. "We shall go forward together" – такою була ключова тема заходу, роблячи відсилку до цитати Вінстона Черчилля з його промови в 1942 році, в розпал Другої світової війни, коли Європа протистояла нацистському нападу. 

Я мала честь бути запрошеною на цей захід та нижче поділюся ключовими обговореннями та інсайтами, які можуть бути цікавими для нас. 

Підтримка України та спільна загроза

Підтримка України в Естонії наразі залишається незмінно високою. Про це навіть символічно свідчать прапори України, які продовжують майоріти перед ключовими державними установами, чого, на жаль, вже давно не зустріти в багатьох інших європейських столицях на четвертий рік повномасштабного російського вторгнення.

Естонцям не треба лишній раз пояснювати про небезпеку зі сторони східного сусіда. Естонське місто Нарва знаходиться буквально на кордоні з Росією, який проходить однойменною річкою. Саме про Нарву часто згадують в контексті можливого російського нападу або операції за участю "зелених чоловічків", говорячи про можливі сценарії того, як Росія може спробувати протестувати статтю 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону. Для маленької Естонії потенційне вторгнення може означати ризик швидкої окупації її території та перехід до партизанської боротьби в очікуванні підтримки від союзників. Послаблення американської присутності в Європі тому сприймається з особливим занепокоєнням в Естонії та інших балтійських країнах. Адже для них логічно постає питання, а хто ж прийде на їх захист в разі потенційного нападу. Саме тому для естонців не викликає сумніву, що сьогодні Україна воює не лише за них, а й замість них.

Читайте також: Геостратегічні автоголи США у Східній Європі

Стратегічна роль Балтійського моря та російський "тіньовий флот"

Вже зараз Естонія та інші країни регіону стикаються з безпрецедентними гібридними діями Росії. Зокрема "гарячою зоною" є Балтійське море, на дні якого є підводна критична інфраструктура, зокрема кабелі для інтернет-з'єднання, фінансових транзакцій та інших комунікацій. Росія регулярно проводить диверсійні дії для пошкодження цієї підводної інфраструктури. Також, як зазначив естонський міністр оборони Ханно Певкур, близько 60% так званого російського "тіньового флоту" – танкерів, які перевозять російську підсанкційну нафту до третіх країн – проходить через Балтійське море. 

Під час конференції активно обговорювався випадок в Балтійському морі 13 травня, коли естонські військово-морські сили спробували зупинити для перевірки танкер "Ягуар" під прапором Габону. У відповідь над ним пролетів російський винищувач Су-35, порушивши естонський – і НАТОвський – повітряний простір протягом 1 хвилини. Ханно Певкур відмітив, що це вперше, коли росіяни офіційно і дуже наочно показали, що саме російський уряд стоїть за тіньовим флотом, залучивши до цього російський винищувач.

Звичайно, в цьому контексті пригадався інший випадок порушення російським винищувачем повітряного простору іншого члена НАТО – в 2015 році Туреччина збила російський Су-24, коли той порушив її повітряний простір біля кордону з Сирією. На той час, застосування Туреччиною сили хоч і було контроверсійним, однак Росія врешті ніяк не відреагувала (і висновки зробила). З дискусій було відчутно, що естонці не наважаться на такий односторонній крок, побоюючись ескалації з боку Росії, а спробують посилити присутність в рамках НАТО. Однак, стає дедалі ясніше, що Росія продовжить поводитися більш зухвало і далі тестуючи терпіння країн НАТО в Балтійському морі.

Такі випадки показують, що Балтійське море, на жаль, так і не стало повністю "озером НАТО", як любили про це говорити після приєднання до НАТО Швеції та Фінляндії. Литовський міністр закордонних справ Кястутіс Будріс відмітив, що Балтійське море не повинно стати "майданчиком для гри Росії" і тіньовий флот повинен відчути наслідки – від посилених санкцій, за допомогою міжнародного права та через присутність НАТО. Зокрема, місія патрулювання НАТО в Балтійському морі, яка фокусувалася раніше на захисті саме підводної інфраструктури, повинна розширити мандат та включати моніторинг порушення Росією повітряного простору. 

Очікування перед самітом НАТО в Гаазі

Всі ці загрози змушують Естонію серйозно ставитися до своєї безпеки. Вже зараз естонці витрачають 3,4% ВВП на оборону, що робить їх другою країною НАТО з найбільшими відсотковими витратами (після Польщі та перед США). Естонія планує наступного року збільшити свої витрати на оборону до 5,4%, що перевищуватиме нову стелю витрат, яку лише планують затвердити під тиском США на прийдешньому саміті НАТО в Гаазі. При цьому союзники змогли домовитися, щоб 3,5% складали безпосередні витрати на оборону, а ще 1,5% суміжні витрати. А от естонці хотіли б, щоб всі 5% йшли саме на посилення оборонних спроможностей.

На конференції був присутній і новопризначений посол США при НАТО Метью Вітакер. Він запевнив, що США не планують виходити з НАТО, однак знову підкреслив важливість того, щоб роль Європи в європейській безпеці зросла. Він також зазначив, що важливо переглянути американську військову присутність в Європі, і цей процес перегляду розпочнеться ближче до кінця року, після саміту НАТО. Однак, Вітакер запевнив, що це відбуватиметься в консультаціях з європейськими союзниками та поступово, щоб не допустити "прогалин у безпеці". Обговорювалася також участь України на саміті НАТО в Гаазі і пролунав сигнал, що Україна буде присутньою, але формат участі все ще не вирішений.

Хто буде тиснути на Путіна?

Також учасники активно обговорювали можливість перемовин, адже конференція відбувалася якраз на тлі невдалої спроби перемовин між Україною та Росією у Туреччині. Як зазначив естонський міністр закордонних справ Маргус Тсахна, Стамбул став втраченою можливість для Путіна, і чітко продемонстрував, хто є агресор і хто зацікавлений в продовженні цієї війни. 

Відкритим залишилося питання того, як змусити Путіна до миру. Дехто звертав увагу на проєкт пакету санкцій, які розробив американський сенатор Ліндсі Грем (наближений до Трампа), як елемент тиску на Путіна, і за який вже є понад 80 голосів підтримки в Сенаті. Інші підкреслювали, що пропозиція накласти 500% мита на країни, які  підтримують Росію, як передбачає цей законопроєкт, є радше символічною, а не реалістичною. Більшість учасників були переконані, що президент США насправді не хоче і не планує тиснути на Путіна, а лише шукає йому виправдання. В той самий час Європа не планує послаблювати свій санкційний тиск. Одразу після конференції ЄС схвалив 17-ий пакет санкцій і розпочав підготовку до нового. На додаток, саме в руках європейців залишається важливий "козир" — 200 мільярдів заморожених російських активів, які можна було б використати на підтримку України вже зараз. 

"Коаліція охочих" не поспішає з рішучістю

В дискусіях часто згадували про "коаліцію охочих" (coalition of the willing), як про найбільш ефективний формат підтримки України. І, правда, свого часу тематичні коаліції дозволили досягти проривних рішень, зокрема, щодо надання Україні статусу кандидата, або передачі Україні літаків F-16. Зараз про коаліцію охочих говорять найчастіше в розрізі дискусій щодо надсилання до України так званих "сил стримування" як гарантій безпеки після припинення вогню. Однак, незважаючи на часті зустрічі лідерів у цьому форматі, виглядає, що ці дискусії йдуть в ритмі кроку вперед, двох кроків назад. 

Все більше можна почути застережень від партнерів щодо неможливості "зібрати" необхідну кількість військ через відмову тих чи інших партнерів брати участь в цій місії, різного роду пояснення від необхідності "притримувати" ці сили для захисту тих же країн Балтії, до ризиків, що брак рішучості, досвіду та спроможностей, може замість сигналу потужної підтримки перетворитися на сигнал слабкості і продемонструвати неспроможність європейців до гарантування ні безпеки України, ні своєї власної. Дехто вважає, що за браком прогресу в надсиланні наземних військ, потрібно зосередитися на створенні так званого повітряного щита, в той час, як інші вважають, що ефективне залучення до протиповітряної оборони України неможливе без участі США, а наземний компонент може забезпечуватися виключно європейськими силами. Ці дискусії демонструють, що, на жаль, поки серед партнерів відсутнє спільне бачення і суттєвий прогрес з цього питання. І поки коаліція охочих так і не готова стати коаліцією рішучих. Більше того, ці дискусії ведуться виключно в розрізі настання можливого перемир'я чи тимчасового припинення вогню.

Також про "коаліцію охочих" говорилося в контексті нової європейської безпекової архітектури. Цей формат є більш гнучким, а тому більш ефективним, і з часом такі тематичні групи можуть інституалізуватися. Зокрема, Кая Каллас, висока представниця ЄС з питань закордонних справ та політики безпеки, нагадала, що низка важливих ініціатив, як-то Єврозона чи Шенгенська зона, виходили саме з таких тематичних груп.

Однак, жоден з цих форматів не може наразі розглядатися як альтернатива НАТО чи ЄС, і саме членство в НАТО залишається на думку більшості доповідачів єдиною довгостроковою гарантією безпеки для України. Та, як відмітив колишній президент Естонії Тоомас Ільвес, жодних окремих коаліцій не треба було б створювати, якби б деякі країни не зловживали своїм правом вето. Окремо йшлося про угорське вето, яке зараз блокує початок перемовин про вступ України до Євросоюзу. Зокрема, згадували про статтю 7 Договору про Європейський союз, яка передбачає механізм призупинення певних прав, зокрема право голосування, якщо країна-член постійно і систематично порушує засадничі принципи та цінності ЄС.

Безпеки забагато не буває, так можна перефразувати відомо цитату Леннарта Мері ("We can never have too much security"), і яка близька як естонцям, так і українцям. Європейці зараз активно працюють над тим, щоб наростити свої оборонні спроможності, та до кінця десятиріччя стати значно сильнішими та готовими до можливого прямого протистояння з Росією. Питання лише в тому, чи розраховують європейці, що весь цей час українці оберігатимуть їх щитом, поки вони готуються, і чи розуміють, що для них самих було б краще зупинити Росію разом з нами в Україні, а не чекати, допоки доведеться воювати з нею на їх же території.

Саме про це я писала в статті для спеціальної публікації в рамках конференції, де наголошувала про те, що Україна повинна стати ключовою частиною нової європейської безпекової архітектури.

У новій реальності, особливо враховуючи поступовий відхід США з Європи, Україна є не обтяженням, а ключовим активом безпеки для Європи. Це європейська війна, і нас потрібно перестати розглядати як "сіру зону", адже саме Україна зараз є східним флангом Європи. А українські військові є гарантією безпеки не лише для України, а й для Європи. Але для цього нам потрібно об'єднати зусилля, щоб допомогти один одному реалізувати наш повний потенціал та успішно стримувати Росію. 

Ірина Красноштан