Щороку напередодні 18 травня інформаційний простір України наповнюється темою геноциду кримськотатарського народу 1944 року. З’являються дописи, активності, мистецькі проєкти — різні за глибиною і якістю, але об’єднані спільним фокусом на трагедії. Одразу зазначу: кримські татари називають ці події не просто "депортацією", а Sürgünlik (читається як "сюргюнлІк"), тому вважаю, що саме цей термін маємо всі публічно використовувати. Важливо, що Sürgünlik є частиною культури памʼяті, але ми все ще намагаємося не заганяти себе у лещата віктимізації.

Також у процесі творення модерної політичної української нації важливо, аби цей день був і формально, і змістовно частиною української культури памʼяті — зі спільним вшануванням, переосмисленням спільної історії, творенням культурних та освітніх проєктів, а також з відсутністю потреби вчергове застерігати від проведення розважальних заходів.

Ми не встигаємо регенеруватись від своїх історичних трав, коли наносяться нові поранення, але ми маємо навчитись чітко оприявнювати своє теперішнє та майбутнє. Дозволю собі кілька міркувань щодо важливих стратегічних векторів, у яких тією чи іншою мірою рухаються кримські татари:

Спротив . Всі 11 років він існує на півострові, і ми маємо підтримувати та продовжувати його – у різних формах та проявах. Бо це спротив новій спробі колонізації з боку Росії. Тут ідеться і про підпільні рухи, правозахисні об’єднання, і про медійні, культурно-просвітницькі, бізнесові, духовні ініціативи.

На материковій частині України, окрім цих вимірів, спротив також проявляється у волонтерстві та безпосередній участі у бойових діях (кримські татари створили два батальйони в лавах української армії, а також дисперсно служать у різних підрозділах – часто не публічно, бо майже завжди мають своїх родичів та близьких на півострові). За 11 років ми маємо несуттєвий відсоток колаборантів, який є маргіналізованим – і це пов’язано з важливістю суспільної думки (цінності важливіші за мінливі інтереси).

Адвокація . Рішення щодо Криму неможливі без голосу кримських татар. Це велика внутрішня робота в Україні – щодо кращого розуміння нас, кримських татар; це участь кримських татар у політичних процесах і законодавче закріплення норм, що врегульовують статус корінного народу та його представницьких органів. Але це ще і відповідальність за сказане і зроблене від імені народу. Бо слово, сказане тут, відлунює там, у Криму. І там дуже добре бачать, хто говорить від імені народу – і що саме він говорить. І дурниці теж добре помічають.

Міжнародний вимір – архіважливий. І тут голос кримських татар – основний руйнівник російського міфу про Крим як "исконно русскую землю". А ще, маючи і європейську, і тюркську, і ісламську прошивки, ми можемо ефективно доносити меседжі до різних суспільств, які географічно можуть бути від нас далекими. Ми тільки почали відкривати себе ширшому світові.

Візія . Як ми бачимо себе як народ через 5 років? А через 50? Над цим ще потрібно ретельно попрацювати і дозволити собі мріяти. Але те, що вже підсвічується: кримських татар об’єднує прагнення до національної автономії у межах української держави. Йдеться не лише про реалізацію колективних політичних прав корінного народу – це, банально, про збереження себе як народу (ідентичності й субʼєктності). Тому вже сьогодні важливо будувати спроможні інституції, які ми повернемо на півострів. І пояснювати, як ми бачимо цю реалізацію після деокупації.

Діалог . У часи, коли кримські татари на півострові та поза його межами живуть дедалі більше у паралельних реальностях, ми маємо налагодити внутрішній "кримськотатарсько-кримськотатарський діалог". Аби завтра не бути один одному чужими – бо програємо в результаті всі. Тут не буду вдаватися в деталі – думаю, кримські татари зрозуміють. А ще вилізати зі шкаралупи та говорити зі світом сучасною мовою.

Хоч зараз штормить до нудоти  і хай небо затягнуте, та наше сонце ми повернемо над нашим морем. Але лише разом.

Алім Алієв

Джерело