"Дивіться! Дивіться, там танк!".

Боєць підрозділу розвідки на командному пункті 412-го полку безпілотних систем Nemesis так активно жестикулює і вказує на монітор на сусідньому столі, що аж підскакує зі свого робочого місця.

І його можна зрозуміти: на моніторі з нижнього лівого кута в правий верхній динамічно просувається білий прямокутник. 

"Я вам кажу, це точно танк! А оце ствол! Це точно ствол", – переконує боєць.

У звичній для всіх за роки війни картинці з камери нічного бачення розвідувального дрона фокусується зображення – і справді, поміж темно-сірою довгою смугою посадки і майже чорною площиною поля їде ворожий танк. 

"Це точно танк!" На стрімі з розвідувального дрона з'являється ціль

Його ствол на трансляції від суміжного підрозділу світиться яскравим білим кольором – він гарячий, а отже, нещодавно стріляв у когось із захисників України.

Якби присутні у КП, а серед них і журналісти "Української правди", були в цей момент десь у тій посадці чи серед того поля, то поява російського танка, очевидно, викликала б бурю тривожних емоцій.

Натомість ми дивимось на нього в монітор, як у старій погано деталізований версії комп'ютерної гри в "танчики". Тому командним пунктом 412-го полку Nemesis і справді прокочується хвиля емоцій, але це не страх чи переполох, а неприхований мисливський азарт.

[BANNER5]

"Беріть його нам! Кажіть, що ми його забираємо!" – командує начальник штабу із позивним "Віто". 

"Як був бус у Мерседес?" – підколюємо його в розмові, коли командир вперше назвав свій позивний. 

"Ні-ні, як Корлеоне", – добродушно сміючись, відповідає Віто.

"Там уже "Група Лазаря" (один із найуспішніших ударних підрозділів БПЛА в складі Нацгвардії – УП) хоче за ним летіти", – доповідає боєць групи "планування". Він включений у загальну трансляцію з такими ж бійцями інших бойових підрозділів на цій смузі фронту на Запорізькому напрямку.

"Кажіть, що ми уже взяли! І швидко споряджайте борт!" – ледь не кричить розпалений Віто.

Як на зло, жодного готового до вильоту борта немає.

Щоб підготувати котрийсь із доступних бортів, польова команда мусить зняти уже закріплені на дрон "Nemesis" скиди, принести з авто боєприпаси для роботи по техніці і посеред моторошної темряви українського степу швидко "перезарядити борт".

"Готово! Є борт!" – доповідає хвилин за 7–8 боєць "планування".

"Полетіли", – каже Віто, і змовницька посмішка якось непомітно перебігла ледь не по кожному обличчю в кімнаті.

Дрону до танка ще треба долетіти. Орієнтовно відстань між ними десь зо 20 кілометрів. Тож екіпаж російської машини ще хвилин 10 навіть не здогадуватиметься, що споряджений мисливець уже взяв його слід і на всіх чотирьох своїх двигунах мчить до нього.

[BANNER1]

"Ще хвилин 5 і долетимо", – доповідає військовослужбовець, який відповідає за супровід борта до цілі. 

Всі спокійно спостерігають, як російський танк мляво посувається вздовж лісосмуги, минає невелике перехрестя польових доріг, і тут – як шарахне. На екрані раптово спалахує біла квітка вибуху. І хоч трансляція з розвідувального дрона іде без звуку, всі в кімнаті інстинктивно сахаються від екрана. 

На екрані несподіваний вибух – хтось інший атакує "наш" танк

"По ходу, FPV. Мабуть, там якась наша піхота є", – обговорюють бійці те, що сталось. 

"Хтось влупив наш танк FPVхою", – пояснюють бійцю, який відлучався чи то на кухню, чи до вбиральні. 

Російський екіпаж, не знаючи, що він тепер "наш танк", дає повний вперед, чи точніше – назад, до своїх позицій. 

Відправлений по нього "Nemesis" ще не встиг долетіти, і тепер його команда опиняється перед складним вибором – танк на повній швидкості віддаляється від лінії зіткнення. Якби він повільно їхав, як раніше, то дрон міг би до нього долетіти, відпрацювати і повернутись. Тепер же танк віддаляється на таку відстань, що місія дрона може перетворитися на політ в один кінець – йому не вистачить заряду батарей, щоб повернутись до своїх.

"Вони вирішили доганяти", – каже дещо стривожений боєць "планування".

Однак за якийсь час стає зрозуміло, що упіймати "наш танк" не вдасться. Екіпаж "Nemesis" вимушено розвертає свій борт, у якого лишається менше як 20% заряду. 

Не цього разу. Російський танк зумів вирватись із зони ураження

*    *     *

"Ну, не сьогодні", – резюмує вже усміхнений Віто невдачу з танком, розводячи руками. І багатозначно додає: "Я коли зайшов на цей сектор, то ми тут ППО через день нищили. Тепер тут танк – за свято. Ми стільки техніки уже русні перебили, що зараз поява танка в 20-кілометровій зоні – це подія, всі хочуть за ним летіти".

"Цей сектор" – це досить широка ділянка фронту в кілька десятків кілометрів, за роботу на якій відповідає тактичний командний пункт 412-го полку Nemesis. Ним якраз і командує Віто.

Начальник штабу із позивним "Віто" по-філософськи реагує на втрату цілі

Сам він у минулому житті був людиною з гуманітарної сфери, ніякого бойового чи й просто військового досвіду не мав, але навесні 2024-го отримав повістку і прийшов в армію. Маючи управлінський досвід у цивільному житті, Віто доволі швидко став "менеджером середньої ланки" в армії: офіцерське звання він ще не отримав, але керувати командним пунктом йому вже доручили.

Це для армії щось загалом невластиве, але й 412-ий полк Nemesis – це підрозділ, який до старої української армії має доволі опосередкований стосунок.

Спершу батальйон, а тепер полк постав як наслідок війни дронів. Ще й досі, мабуть, у ЗСУ знайдуться високі командири, яким буде тяжко зрозуміти, як може існувати такий полк, де немає хоч якоїсь важкої техніки, а командири ходять по КП у спортивних штанах і ледь не в капцях.

[BANNER2]

Натомість 412 полк Nemesis разом з іншими суто безпілотними підрозділами можна вважати символом технологічної боротьби на цій війні. 

Дрон "Nemesis", який дав назву всьому підрозділу – це представник українських важких бомберів. Ці БПЛА утворили окремий новий клас озброєння.

Але просто винайти і налагодити випуск дрона було б мало, щоб він став геймченджером на війні. Українські військові та виробники зуміли виробити цілу стратегію застосування цього виду зброї.

*     *     *

Поки ми готувались до нічної роботи, в ході якої і відбулось описане вище полювання за танком, Віто погодився детально пояснити, як функціонує його тактичний командний пункт і як взагалі воює його підрозділ.

"Якщо подивитися на ваш полк як на набір воєнних функцій, то з чого він складається?" – запитуємо Віто.

"Всередині полку зараз уже є підрозділи, які спеціалізуються на аеророзвідці, на ударних дронах, на перехопленні й надводних безпілотниках.

Спочатку потрібно дізнатися, де ворожа техніка стоїть. Для цього працює розвідка. Все наноситься на електронну карту. Після цього починається етап планування. 

У нас є певні спроможності для ураження, є погодні умови, на які ми, на жаль, не впливаємо, а вони на нас впливають… Хлопці планують роботу, виходячи з цих параметрів. І запускається робота.

В принципі, все доволі просто. У нас є наземні екіпажі, які виїздять на роботу в поля і запускають "Nemesis-и". Є пілоти, які здійснюють польоти. І є планування з розвідкою, які, скажімо так, синхронізують всіх між собою. 

[BANNER3]

Секція "аналітики і планування" в принципі веде всю нашу смугу відповідальності, бачить, де накопичується техніка, де підходить артилерія, де що змінюється по лінії бойового зіткнення. І, відповідно, думає, де ми маємо пріоритетно реагувати.

Ми не підпорядковуємося лінійним бригадам, хоч і тісно взаємодіємо. Ми постійно з кожною бригадою на зв'язку, ми розуміємо, що у них відбувається, чи потрібна наша допомога… А допомога в принципі потрібна завжди, ніхто не відмовляється.

Є повністю централізована система розвідувальних даних, де стікаються дані і з бригад, і з центральної система постачання, і, звісно, дані своєї аеророзвідки. 

Тепер же ми перестали бути "монопідрозділом", який літає тільки на "Nemesis'ах". У нас тепер є і FPV, ударні крила і, наприклад, ми тестуємо дрони-перехоплювачі, і ще багато всього. А це все різні бойові ритми, різні часові рамки, різні практики застосування, які треба поєднати. 

Ну так, ми доволі розподілені. Завдяки новітнім технологіям, оператори дронів можуть працювати на досить значних відстанях від лінії боєзіткнення. 

Пілоти і "наземка" полку Nemesis перебувають за сотні кілометрів одне від одного

Це величезний плюс. У нас літають багато, скажімо, ІТшників, які не мали бойового досвіду. І їм іти на самий передок було б доволі складно. А так, коли ти можеш свої скіли з попереднього життя, так би мовити, застосувати з найменшою небезпекою, то це впливає на мотивацію людей взагалі у нас служити. 

Тому наша перевага – це децентралізація і можливість залучати людей, які не готові йти прямо на лінію зіткнення з "Калашом". А ми їх застосовуємо, і не з гіршим результатом. Тим паче, що зараз дрони стали зброєю номер один на війні.

І звісно, що є велика різниця між пілотом, який робить перші свої кроки, і пілотом, який в безпеці робить все більше, і більше, і більше тієї самої роботи. Таким чином ми отримуємо набагато спроможніших пілотів з мінімумом втрат".

*     *     *

"Скидай! Скажи йому, хай скидає і летить звідти!" – стривожений Віто обертається від великого екрана до групи "планування".

"Не сходить припас. Він скидає, а воно застрягло", – відповідає йому боєць, який уже втретє за ніч супроводжує борт "Nemesis'a" до одного з містечок. Там у захопленому маєтку, впевнені у власній недосяжності російські окупанти обладнали собі командний пункт явно не менш як батальйонного рівня. Вдень там тусували багато окупантів, постійно завантажувались чимось їхні авто, а на під'їзді до будинку обладнали блокпости.

За цією локацію бійці 412-го стежили дуже довго, і от цієї ночі дійшли руки її "розібрати". А вона, як на зло, ніяк не "розбирається".

[BANNER4]

Містечко розташоване якраз на технічній межі польоту "Nemesis'a", тому борт не може там довго кружляти. А першого разу військовий із "планування" ніяк не міг на нічній трансляції знайти будинок, знятий денною розвідкою. Борт покрутився, почекав і мусив вертатись по нові батареї.

Другий приліт був більш вдалим, базу росіян знайшли, але через сильний несподіваний вітер і проблеми зі зв'язком точно поцілити кількома поспіль снарядами в один пробитий отвір у даху не вдалося, тож значних руйнувань не відбулося.

Три прильоти "Nemesis", а база окупантів ніяк не хоче "розбиратись"

І ось уже втретє "Nemesis" завис над точкою, у нього лишився лише один спеціально принесений великий боєприпас, здатний при правильному влучанні рознести весь будинок. Два менших снаряди оператори раніше скинули на скупчення військових біля авто, які встигли з'їхатись між другим і третім прильотами. 

Оператор натискає клавішу скидання, а снаряд не хоче сходити. Коли ж він таки  від'єднується, то влучити в попередньо зроблену пробоїну в даху не вдається. Хтось, найбільш емоційні, голосно обурюється.

"Та нічого. Дах горить. Я хочу подивитись, як вони полізуть туди цей снаряд знімати", – іронізує хтось більш прагматичний.

"Ну, жити вони там точно не будуть. Машин ми кілька спалили. Нормально. Не дарма. Хоч і шкода", – резюмує Віто. 

*     *     *

Від побаченого в командному пункті 412-го полку Nemesis складається двояке відчуття. З одного боку, є розуміння, що це і є нова війна, коли "наземка" дрона, яка вивозить борт на позиції, і пілоти, які ним керують, перебувають за тисячу кілометрів одне від одного. Можливо, що пілоти і бійці "з землі" навіть ніколи не бачили одне одного, хоч щодня працюють разом.

З іншого боку, щоденно ці люди по всій лінії фронту знищують десятки одиниць техніки і вбивають та калічать сотні солдатів ворога. Але роблять це не загартовані залізні люди з радянських пам'ятників, а миршавенькі ІТівці з капучино на столі в зручних шкіряних кріслах.  

"Якщо подумати, де ми і що тут відбувається, то це така певна версія "Матриці". Ви не стикаєтеся з живими людьми чи реальною технікою, з пораненими ворогами чи ще чимось таким, але по факту в промислових масштабах нищите техніку і вбиваєте людей. Як це на тобі відображається? Ти відчуваєш свою залученість у війну?" – цікавимось у Віто.

"Коли бачиш картинку з екрану, це, звісно, не та війна, як коли ти виїжджаєш на лінію фронту. Вона, власне, у нас трохи така інтерактивна, ця війна. Можливо, через це не настає розуміння, поки що. Зараз я не рефлексую над тим, що відбувається там за екраном монітора. Можливо, прийде час, коли буде можливість прорефлексувати це все, подумати. 

Але не ми прийшли на чужу землю. Ми на своїй. Я точно не є "рембо", який мріяв робити ті речі, які нам доводиться робити. Але ми змушені це робити. І ця інтерактивна війна, ну, це виклик сучасності", – повільно, добираючи ледь не кожне слово відповідає командир. І резюмує: 

"Але буває робота, після якої виходить у стрім коригувальник із якоїсь бригади і каже, що "дякую хлопці, піхота вам дуже дякує". І ти тоді розумієш, що ви реальним хлопцям допомогли і зробили для них корисні речі. І щоб справді це відчути, ми намагаємось теж їздити в поля в наземну групу, щоб не сильно відлітати "в космос".

Роман Романюк, УП