На відео двоє російських солдатів в ямі. По пояс голі. Зверху приходить третій, знімає на телефон і говорить:

– Ну, что набегались? Кама сказал, что кто другого зах**рит здесь, тот и выйдет с этой ями.

– Как ми будем е**шиться? – питає один з солдатів.

– Руками, ногами.

За кілька секунд, вони починають один одного бити, душити. Один починає битись у конвульсіях, голос над ямою коментує вбивство на камеру. Відео триває кілька хвилин. Повністю є у моєму Telegram, Facebook таке не пропустить.

У кінці один з них душить іншого на смерть, голими руками. Того, з ким днями сидів в одній ямі. Щоб вилізти. Таких відео сотні. За кадром десятки тисяч. Росіяни обнуляють своїх же пачками, пострілом у голову, закопуючи заживо в ямах, давлять тіла танками. Без суду і слідства.

Я у дитинстві доволі багато вивчала російську культуру. Салтиков-Щедрін і Грибоєдов, Тютчев і Некрасов, Чехов і Толстой, Набоков і Бродський. Десь у свої 11-12 я захопилась дореволюційним Горьким, деякі повісті пам'ятаю й досі. Наприклад «Бывшие люди».

Російська культура, це Цвєтаєва з Єсеніним у петлі, це Маяковський з кулею у голові, Мандельштам згноєний у таборах, оббльований в алкоугарі Лєтов. І над всім цим Раскольников з сокирою, дорубує все живе навколо. В ім'я Христа розколює черепи. І раннього Тарковського, і пізнього Висоцького.

Росія пожирає все добре, що у ній пробивається, давить і гноїть у Колимських таборах. Розстрілює по нічним лісам, а голі трупи скидає у братські могили. «Ісконно злобная хтонь, тьма звенящая» пхає маніячний член «мусора» з «Груз 200» у прив'язану жертву. І тр*хає її перед роздутим трупом нареченого.

Росія це диявольщина Дзержинського і Грозного через достоєвщину фільмів Балабанова. Я знаю, що таке Росія. Принаймні краще від більшості росіян, які прийшли на мою землю. Молоде покоління українців вже толком не знають, що це за територія тюремного болю і паралітичного жаху.

Вони знають щось по уривках стендапів, пісень, комедій. Якийсь шматок з продуктів російського шоубізнесу. Але навіть не підозрюють, що за цією тонкою штукатуркою веселих шоу з Ургантом, і веселого репчика замаскована глибинна Росія.

Серм'яжний, скрєпний монстр. Хрущовка, горілка, 48 ножових, шість зарізаних, троє зґвалтованих пляшкою з осколками. Це звичайна, щоденна статистика кожного маленького містечка. Приблизно так, приблизно всюди. І мільйони зеків теперішніх чи колишніх. І сотні тисяч затортурованих на смерть. Довго, повільно, зі збоченою насолодою серійних ґвалтівників.

Я двічі була у Росії до війни. Після 2014 року я знаю, що таке росіяни ще краще. І я не знаю, як пояснити своєму народу, яке тотально-інфернальне зло йде на нас. І що це тільки початок. Я дивлюсь на наших людей, і бачу що велика частина просто добрі, наївні, сердечні люди. Іноді прості і безпосередні як діти. Як знайти слова, щоб пояснити, що таке древнє, абсолютне зло? Яке прокинулось, і з демонічним, зловтішним реготом і йде на нас з глибини тисячоліть?

Як пояснити, що це можливо у такому комфортному світі, «уберів», «нетфліксів» і лате? Я не знаю. Але кожного разу, коли я бачу, як мої улюблені українці гризуться за якусь дурню, коли амбіції і образи обнуляють допомогу фронту, коли час спускається у пісок пустими розмовами, чатами, рілсами – я хочу знайти правильні слова.

Сказати – рідні мої, ви навіть не уявляєте, які ми зараз щасливі. Ми на свободі і у нас ще є час, щоб втримати ситуацію. Щоб у нас був цей час – хтось прямо зараз віддає життя. Які ми щасливі, поки нас не тортурують по ямах. Поки наших дітей не ґвалтує у нас на очах п'яний російський маніяк. Давайте любити і пробачати, бо нас все менше. А зла все більше.

Давайте відкинемо образи і будемо просто ще більше працювати. Нам треба зрозуміти, що до нас мільйонними легіонами проривається тотальне, абсолютне зло. Війна тільки починається, навіть якщо на якийсь час її назвуть «перемир'я». А ми найстарший дорослий у кімнаті цього світу.