Від 2022 року в Росії почали масово встановлювати монументи, присвячені так званій «СВО». Їх сотні – різні за формою, змістом, символікою, але всі пам'ятники мають спільну рису: росіяни не розуміють, що вони означають. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на BBC.

Перші пам'ятники, присвячені «СВО», стали з'являтися в Росії 2022 року напередодні 9 травня. Найраніший було відкрито в чуваському селі Іменєве – там встановили іменну плиту окупанту, який загинув в Україні, поруч із меморіалом «воїнам-односельчанам», загиблим в II світовій.

Надалі майже щомісяця в Росії та на окупованих територіях України пам'ятників почало з'являтися все більше й більше. До 9 травня 2025 року їх налічувалося вже 444. Ще один пам'ятник було поставлено на військовій базі в Таджикистані, і один – у невизнаній Південній Осетії.

Загалом, за повідомленнями ЗМІ, у 2025 році в Росії можуть з'явитися ще близько 50 пам'ятників. Поки влада не знижувала темпів з їх встановлення. За перші неповні п'ять місяців 2025 року в Росії було встановлено 66 пам'ятників – це рекордна кількість за всі попередні роки. До того ж тільки з 1 до 9 травня 2025 року – напередодні 80-річної річниці закінчення ІІ Світової – було встановлено 42 пам'ятники – більше, ніж за повний травень попередніх років.

У листопаді 2022 року у Свердловській області розгорівся скандал. У селищі Красногвардійський «Комітет солдатських матерів» на приватні пожертви встановив пам'ятник загиблим окупантам із написом «Афган. Чечня. Сирія. Україна». Пам'ятник не сподобався місцевому депутату, який заявив, що його встановили без узгодження з владою і він узагалі схожий на надгробну плиту. З'ясувалося, що пам'ятник справді стояв не цілком легально, але адміністрація стала на бік громадських діячів і оформила його заднім числом.

У лютому 2024 року пермський губернатор урочисто відкривав пам'ятник учасникам війни в крайовій столиці. Семиметрову скульптуру з п'яти людських фігур розташували на постаменті біля «Будинку чекістів» у центрі міста. На пам'ятнику сучасний воїн тримає прапор з ликом Ісуса Христа, з ним поруч стоять оператор дрона і солдат із дитиною на руках, а позаду них – жінка, за спиною у якої майорить прапор із літерою Z і написом «Своїх не кидаємо».

У цьому пам'ятнику «буквально зібрані всі меми», говорить про нього дослідниця меморіальних практик Світлана Єремєєва: «Це і є показник, що ніхто не розуміє, що про це потрібно говорити. Тому вони про всяк випадок сказали все».

BBC пише, що два ці пам'ятники показують, як під час війни в Росії намагаються знайти відповідну мову для її осмислення і збереження пам'яті про загиблих – і не знаходять.

За словами Єремєєвої, ситуація з пам'ятниками «СВО» загалом унікальна з простої причини, що їх почали встановлювати, коли війна ще не закінчилася. У радянській традиції пам'ятники ставили після закінчення військових дій.

«Абсолютно незрозуміло, що ми цими пам'ятниками поминаємо. Що лежить в основі цієї пам'яті? Якщо ми ставимо пам'ятник конкретному загиблому солдату, то виходить цілком собі нормальний похоронний пам'ятник, – сказала Єремєєва. – Але коли там поруч залишають місце для нових імен, це вже якась нова річ. Тобто ми чекаємо ще мертвих, ще смерті. Чому цей пам'ятник? У мене немає відповіді».

Абстрактні ж пам'ятники, здебільшого виконані у вигляді фігур військових, теж не можуть зафіксувати якийсь зрозумілий образ. «Це образ перемоги? Так ще рано про це говорити. Тоді виходить, що це образ війни і пам'ятник війні», – додала Єремєєва.

Дослідниця зауважує, що різноманітність форм і тематик пам'ятників якраз наштовхує на думку про те, що «ясної, окресленої думки, чому ставлять пам'ятники, немає, а отже, немає і ясного образу».

Історик Костянтин Пахалюк, який перебуває у реєстрі «іноагентів», називає форми, які використовуються на пам'ятниках, комбінаторикою. Пам'ятники ніби складаються з різних комбінацій радянських і сучасних російських знаків – військової техніки, зброї, солдатів, журавлів, георгіївської стрічки та літер ZOV.

«Я сказав би, що вони самі поки що не знають, що говорити. Немає чіткої мови, як це презентувати, як виробити розмову. Немає естетичної програми. Ось мужик з автоматом стоїть. А більше їм і нічого сказати. Слів багато, а сказати по суті – мало», – зазначив історик.

Пахалюк стверджує, що «росіян переконують, що ваше життя не важливе, а важлива велика історія. Це спосіб відчуження росіян від реальності і, мабуть, спосіб управління скорботою».

«Мені здається, у цьому процесі дуже важливо зафіксувати ось цей хаос – що насправді немає логічного місця, де цим пам'ятникам стояти, – зазначила Світлана Єремєєва. – Скажімо, коли помер Навальний, люди знали, куди нести квіти – до пам'ятників політв'язням. А ось тут є рух пам'ятників по різних місцях. І від цього теж стає незрозуміло, що вони означають».

До слова, у січні 2025 року у Придністров'ї з'явився меморіал, присвячений загиблим під час енергетичної кризи. Створили об'єкт жителі Тирасполя. Вони поклали квіти, свічки і обігрівач біля портретів загиблих, які отруїлися чадним газом або згоріли. Їх смерть пов’язують із зупинкою російського газу та спробою обігрітись неякісними приладами.