8 травня. Чи можлива українська історія Другої світової?
glavcom.ua
Thu, 08 May 2025 11:45:00 +0300
Нинішня війна, крім всього іншого, має потопити велику масу радянськоросійських наративів Другої світової.
У той же час, росіяни будуть пробувати потопити нинішню війну у наративах Другої світової.
І для нас, це одна з найбільших гуманітарних битв майбутнього.
1 Останні два десятиліття ми пишемо амбівалентну історію України.
Історію в якій ми пробуємо примирити непримиренні наративи.
Найкращий приклад Хмельницький.
Він герой і зрадник.
Спроба відійти від чорнобілої концепції це крамола і маргінес для науковця.
У кращому випадку ми дозволяємо собі маленькі реверанси.
Це не проблема.
Це хвороба росту і дорослішання.
Головне цю фазу пройти.
2 Друга світова і її історія мислиться у цій же пастці парадигмі.
Ми або за глорифікацію бандерівців або за продовження радянського наративу про те, який вклад зробили українці у другій світовій війні.
3 Але зараз, як би це дивно не звучало, нам, можливо, не так важливий єдиний наратив.
Справа у тому, що нам катастрофічно не вистачає правдивого фактажу.
Саме об цей фактаж розібються з часом обидві нинішні концепції.
Точніше, не розібються, а перетворяться на щось нове.
4 Чому я говорю про правдивий фактаж Справа у тому, що ми знаходимося під тиском радянськоросійської міфологеми про народну війну підкріплену десятиліттями пошуків науковців, сотнями книг і фільмів.
У нас, умовно кажучи, на сотню російських документальних і не дуже сторінок є пятьшість наших.
Плюс є амбівалентний наратив у суспільстві, яке тільки завдяки нинішній війні почало толерувати червоночорні прапори на південному сході.
Але ще раз повторюся нам катастрофічно не вистачає фактажу і узагальнень.
Ми 40 років говоримо про сталінізм, але у нас досі немає жодної вагомої монографії Україна і Сталін.
І це лише один із прикладів.
5 Вище, я вже говорив про амбівалентність нашого історичного наративу.
Але є ще одна проблема ми пишемо не українську історію з її плюсами і мінусами, а переважно повторюся, переважно пробуємо писати наратив, який спростовує російську версію подій.
Простіше кажучи, ми самі себе заганяємо в прокрустове ложе, замість того, щоб ширше подивитися на процеси.
Якщо ми пишемо про Хмельницького, то за малими винятками ми боїмося говорити про те, що повстання було вигідне, а може й інспіроване Портою.
Якщо ми говоримо про модних нині 60ків, то нам потрібен італійський автор, щоб вказати на банальний факт частина цього руху виросла з Комсомолу.
І у цьому немає нічого поганого.
Це не принижує ні Хмельницького, ні Чорновола.
І, більше, того, це не ламає національний міф.
Це робить цей самий міф сильнішим.
Бо він перестає бути пласким.
І він не розбивається об правду, як міф про 28 памфілівців.
6 Головна проблема у тому, що на державному рівні немає замовлення боюся розуміння важливості цієї роботи.
На рівні університетів, боюся, є страх братися за цю тему.
Без держзамовлення це не полетить.
7 А тепер про майбутнє.
Нинішня війна, крім всього іншого, має потопити велику масу радянськоросійських наративів Другої світової.
У той же час, росіяни будуть пробувати потопити нинішню війну у наративах Другої світової.
Вони докладуть масу зусиль для того, щоб це потоплення відбулося і у нас.
Коли ми нарешті задумаємося про нашу історію Другої світової, її не можна розглядати у відриві від визвольних змагань початку 20 століття починаючи з революції 1905 року, яка у нас незаслужено забута і від нинішньої війни.
Дуже сподіваюся, що хтось захоче це почути.
Останні новини
більше новин