Батько дев'ятьох із позивним "Лєший": По селах ловлять простеньких хлопців, а здорових бичків не чіпають
www.pravda.com.ua
Fri, 02 May 2025 05:30:00 +0300
Бити або тікати.
Серед одвічних реакцій на загрозу 53річний Василь Васюта з Львівщини обрав зустріч із ворогом. Від рідного села бійця Черневе до кордону, що окреслює контури безпечного життя в Польщі, менше ніж десять кілометрів.
До крихкої лінії фронту на сході одна тисяча триста.
Замість простого розвязування цього рівняння батько девятьох дітей Васюта обрав найважчий спосіб. Він пішов добровольцем у ЗСУ десять років тому, коли працював на залізниці.
Тоді, відпочиваючи у відпустці, побачив новини про Дебальцеве.
Всередині наче щось закипіло, каже.
Було трохи дивно, що, маючи девятьох дітей, серед яких два малюки, він наважився піти у військо, згадує 2015 рік донька Вікторія Гаворон.
Я попросила залишитись.
Але, знаючи його позицію, було зрозуміло, що він все одно захищатиме нас зі зброєю.
Навесні 2022 року під час важких боїв за Луганщину Василь Васюта з позивним Лєший потрапив у обєктив київського фотокореспондента Анатолія Степанова.
У воїна підвязана бинтом до тіла закривавлена рука.
Посічене уламками обличчя.
Довга борода із сивиною. Схожий на старого, хоча в моменті йому неповних пятдесят.
На тих світлинах Василь Лєший Васюта вдихає на всі груди тютюновий дим.
Його очі звернені у щось своє.
Погляд, який зафіксував репортер, щемкий і без контексту.
Але варто знати нещодавно боєць втратив на війні двадцятирічного сина Дмитра.
Ще двоє, Іван і Марян, у той рік продовжували козакувати. Сьогодні на фронті досі бється Марян.
Іван демобілізувався після поранення.
Дмитро спочиває на цвинтарі в Черневому.
А їхній тато Василь доглядає за лісом і намагається примиритися з цивільним життям. Як це бути батьком трьох козаків Спроба створити пристрасну сагу про Василя Васюту та його сімю впирається в меланхолійну відповідь бійця Тяжко.
Дуже. Розповісти про Василя Васюту та його сімю Українській правді запропонував читач Клубу УП.
Вступайте у клуб і пишіть історію разом з нами.
BANNER5 Нестерпна легкість Якщо випадковий мандрівник опиниться в пущі біля Черневого хоча в прикордонній смузі це малоймовірно, він зможе натрапити на лісника Васюту. Василь виходить з дому вранці, прихопивши з собою перекус.
Він називає його тормозком словом, що більш притаманне для українського сходу. Жінка зробить, напхає.
Канапочку, чайочок в термосі щось таке, знаєте, щоб я перепочив і далі працював, пояснює чоловік.
У цивільному житті Василь Васюта рухається більше, ніж на фронті.
Двадцять кілометрів за день то твердо є, каже.
По кожному кварталу пройти, а це девятсот гектарів то маєш трошки находити.
Василь крокує посеред дерев налєгкє без шолома, броні, наплічника, набоїв, зброї.
Найважче, що обтяжує його думки.
Інколи сядеш, закуриш собі, і хлопців згадуєш, розповідає.
Всі перед очима проходять.
Упродовж останніх десяти років Лєший мав кілька перерв у війні.
Але кожного разу тилове буття закінчувалось його черговим контрактом. Коли є робота, ще якось можна жити, розповідає він Коли немає, щось не те.
Постійно хочеться до друзів, яких вже майже не залишилося.
Скільки їх Пятеро контрактників з цілої роти.
Василь Васюта Зараз на важких ділянках фронту дуже багато військових, яким пятдесят років та більше.
Але вони тримаються попри хвороби, бо ще старої закалки.
Візьміть зараз пацанів до сорока.
Накинь на них все спорядження, БК, зброю, і більшість з них сім кілометрів не пройде Фото Анатолій Степанов.
Солдати щойно вийшли з бою.
Лєший поранений.
Попасна.
8 березня 2022 Світ, який намагається реанімувати ворог, руйнувався, коли Васюта проходив радянську срочку.
Служив танкістом у Чехословаччині, а потім у Сибіру на озері Тиберкуль.
Додому повертався наприкінці травня 1991 року, незадовго до проголошення незалежності.
Якщо почнеться якась заваруха, я буду, мабуть, тікати додому, зізнавався йому ще у військовій частині товариш по службі з Литви, командир танку.
BANNER1 Тато Васюти, зачувши вітер змін, з будки таксофона десь у поштамті на Львівщині казав йому Алло, сину Я приїду і заберу тебе, будеш служити в Україні.
І він служитиме.
За тридцять років від тієї телефонної розмови писатиме вже своїм трьом хлопцямвоїнам Сину, як ти Постав бодай плюсик у Вайбері. Читайте також Приборкувач стихій.
Життя азовця Ярослава Фірста від дитинства до загибелі в Оленівці Ліс його заспокоює Вони всі так говорять.
У них у всіх одна відповідь на то питання піду заради сімї, заради того, щоб ворог не прийшов, розповідає Вікторія Гаврон про тата та братіввійськових.
Навіть у глибокому тилу сусідство з росіянами рве на шмаття природній хід життя.
У 2015му, коли батько Василь взяв зброю, Вікторія народила первістка Святослава.
Онука 43річний Лєший Васюта зміг побачити лише за кілька місяців, на Різдво. У квітні 2022го Вікторія народжувала другого сина, Владислава.
Реальність простішою не стала.
Вагітна жінка жила, чекаючи на звістку від батька й братів Дмитра, Івана та Маряна.
Так важко було вставати зранку і дивитись у телефон, згадує вона.
Хотілось побачити хоча б дві синенькі галочки що повідомлення прочитано.
На початку повномасштабки Вікторія, сама не знає чому, найбільше переживала саме за двадцятирічного брата Дмитра.
Виявилось, що недаремно. Незадовго до смерті він писав їй двіччі просив молитися, поставити за нього свічку.
Боєць загинув 27 лютого 2022 року під Миколаєвом.
Його тіло шукали майже місяць.
Впізнали за татуюванням.
У той час батько Василь боронив Луганщину, де отримав поранення.
Коли приїхав додому, рука не зажила, три пальці не відчував, коліно боліло.
Але через загибель Дмитра рвався на війну і знов туди поїхав, каже Вікторія.
Потім повернувся, бо зрозумів, що з його здоровям там нема чого робити, продовжує розповідь жінка.
Коли помер вуйко Ярослав, тато пішов замість нього лісником, бо в тому розуміється. Ліс його заспокоює.
Він повертається там до себе, стає спокійнішим.
Ліс відволікає його від думок про жахіття, яке він бачив.
Про пекло, де він був.
То є дуже страшно.
Може, робота трошки перебє його бажання повертатися на схід.
Читайте також Мій позивний Фартовий Арлекін.
Історія бойового клоуна та розвідника Миколи Біленького Не зламався Бути сильним, багато рухатися навчав дітей Василь Васюта.
Казав, якщо отримав від когось по обличчю пішов та віддав, згадує один з його синів Марян.
А якщо сам дав комусь першим, будь готовий, що завтра прийдуть до тебе.
У цій війні 28річний Марян не атакував першим.
Відповідаючи на напад ворога, пішов служити 2015 року, після того, як форму надягли старший брат Іван і батько Василь.
BANNER2 Марян бачив Марїнку в роки АТО, Луганщину часів ООС.
Після початку повномасштабки захищав Київщину в Макарівському лісі.
На Миколаївщині потрапив під удар Сонцепьока, отримав важку контузію.
Боронив Запоріжжя та Соледар. Він вже, напевне, схід знає краще, ніж захід, каже сестра Вікторія про брата, який досі бється на Донбасі.
Всі реально втомлені.
Але краще не думати про негатив.
І хто, як не ми пояснює Марян своє завзяття.
Василь Васюта Тих, кому пятдесят з плюсом, треба прибирати з нуля кудись на другу лінію.
У чоловіків купа хвороб грижі, серце, шлунок і так далі Фото Анатолій Степанов Велику війну наприкінці лютого 2022 року Марян Васюта зустрів на кордоні з Білоруссю на Рівненщині.
В ті дні дізнався про загибель двадцятирічного брата Дмитра.
Маряну подзвонили, коли він повертався з отриманою зброєю на кордон зі Звягеля Так і так, друже, Дмитра немає.
Першим ділом я набрав батька, розповідає Марян.
Він відповів Зрозумів. Якщо казати про реальну мужність, то це саме про батька.
Коли загинув Дмитро, то не зламався.
Через тиждень отримав поранення в Попасній і навіть після нього продовжував воювати ось чому він справжній чоловік.
Батькове слово тверде і закон, додає боєць.
Проте в одному випадку воно все ж не спрацювало. Коли загинув син, я казав іншим Звільняйтеся, діти, хватить вже воювати, згадує Василь Васюта.
Іван після поранення демобілізувався.
Марян теж повернувся, але трохи посидів, покрутився та підписав новий контракт.
Я вже звільнявся двічі.
Але якось воно Це, знаєте, як випустити прісноводного дельфіна в океан, де він помре.
Коли повертаєшся додому, треба до всього привикнути.
Скрізь люди щось питають про війну, але нічого не хочеться розповідати, пояснює Марян Васюта. І батько Василь його чудово розуміє. Читайте також Аполлон із Жовтих Вод.
Життя 19річного Богдана Лягова із ДРГ Святоші, що полягла на Брянщині Чому Догляд за культурами, саджанці і рубка, рубка, рубка, для роботи в лісі Василю Васюті не вистачає рук.
Застати його вдома можливо на свята або в неділю, та й то не кожну.
Бо треба йти в село, шукати на понеділок людей у бригаду, розповідає донька Вікторія.
Я їм пропоную хлопці, беріть лопати, копайте бліндажі, сміється Васюта.
Дерево дам.
Зробіть криївки, будете там чатувати, а жінки їжу приносити.
То є жарти, звичайно.
Без жартів не можна жити.
Якщо серйозно, то знайти помічників для нагляду за лісом Василю дедалі важче. Якщо не помиляюсь, у нас у Черневому з вісімсот населення до девяноста людей служить, пояснює Лєший.
Це якщо погранслужба, Нацгвардія, ЗСУ.
На нулі десь сорок.
Пятеро загиблих, один зниклий безвісти.
І це тільки наше село.
Не кожний райцентр має стільки у Силах оборони.
От таке.
Лєший Почалася війна, так Пішло стільки добровольців у військкомати.
Треба було створювати резерви, організовувати масово табори і вчити, вчити, вчити інших.
Готувати.
Через деякий час це б були вовки на фронті.
Але почали забирати людей з вулиці.
І всі, вибачте за слово, пересрали.
Бажаючих стало дуже мало.
Почали тікати, ховатися Фото 24 ОМБр імені короля Данила Із смаколиками від жінки й докучними думками боєць Васюта продовжує ходити в ліс.
Працює.
Шукає ягоди та не знаходить відповідей.
Знаєте, в мене тільки одне питання, каже.
Чому у нас тут ловлять по селах простеньких хлопців, а здорових бичків скрізь не чіпають От взяли в мене сусіда він за три метри нічого не бачить, розумієте Що він там буде робити.
Без ясності навіть просте питання розмножується, немов бурян.
Крізь нього ліснику Васюті продиратися непросто.
BANNER3 Чому не посилають на фронт з прокуратури цікавиться Василь.
Чому не відправляють тих, хто в девяностих влаштувався на митниці і сидить там на пункті пропуску замість жінок.
У нас, виходить, дуже освічена нація, не зупиняється батько девятьох.
Тим, хто має вищу освіту, одразу дають офіцера.
Але чому серед них одиниці, хто ходить на нуль Чому тих, хто місяцями на бойових в окопах, значно менше, ніж тих військових, хто не був там Чому саме з простих сімей відправляють людей на нуль Воно трошки болить мені, розумієте.
Євген Руденко УП
Останні новини
більше новин