Це навіть не питання юридичного визнання Криму як російської території самими американцями. Це неприємно. Гидко. Але ж не перший раз Трамп робить щось таке. І це більше символічний крок.

Ключова проблема – зняття санкцій. Всіх. Тих, які за словами росіян не працюють, но зняття яких вони завзято виторговують, цілуючи у дупу президента США.

Бо виходить, що немає покарання агресору. Путін захопив частину території України. Потім зупинив подальшу агресію. На яку у нього і так немає вже сил. І вийшов без покарання.

Не віддавши крадене. Чорт забирай, навіть українські корупціонери, ідучи на угоду зі слідством, віддають те, на чому їх спіймали.

І це не тільки про справедливість. Хоч це виглядає капець як не справедливо. Це про сигнал. Що можна робити все, що завгодно. І тобі за це нічого не буде.

Це прямо стимулює як Путіна, так інших агресорів по світу, починати війни. І відкриває таку скриню Пандори, що світ себе не впізнає.

Путін повернеться до своїх олігархів і скаже. Дивіться. Як я і говорив. Ми перемогли. Не Україну. Ми перемогли США. Відновили велич. І повертаємось до життя як раніше.

Чому після такої перемоги йому не спробувати ще? За рік? За три? За пʼять. Чи спробувати, а не Путіну? Чи це приховане бажання Трампа щось там захопити і анексувати прокладає дорогу до мрій, хоч це і виглядає занадто складно для президента США.

І, звісно, це і питання безпеки для України. Стагнуюча слабка Росія – це одна з найкращих гарантій безпеки.

Звісно, на додачу до ЗСУ і розуміння, яке тепер має бути завжди у будь-якого українська політика, що для того, щоб війни не було більше, до неї треба бути завжди готовими.

Але Росія без санкцій зможе відновитись набагато швидше. І знову подумати, що чому б ні…

Тому критично важливо і для України і для ЄС саме питання збереження санкцій проти Росії. Які мають бути привʼязані не до зупинки вогню, а до наявності російських солдатів на законній території України.