Американська сліпота. Як США повторюють свої помилки і що це значить для України
www.rbc.ua
Fri, 25 Apr 2025 15:00:00 +0300
Головне Чому США при всій своїй могутності регулярно зазнають невдач на міжнародній арені Що впливає на дії американських політиків у світі та чому вони часто помиляються Як прорахунками США користується Росія У повісті Джона Стейнбека Про мишей і людей є персонаж Ленні неймовірно сильний, але розумово відсталий.
Настільки, що може вбити людину, яку просто хотів би обійняти.
Хоча американський класик писав про інші події, нинішні США у багатьох випадках нагадують Ленні.
Країна залишається найпотужнішою у світі і досі може в будьякий момент поставити всіх на вуха.
Доказ цьому торгівельна війна Трампа, яка за лічені дні ледь не спровокувала глобальну економічну кризу.
На інших напрямках президент США ще не встиг безповоротно наламати дров, але ризик такий є.
Умови угоди про завершення війни, яку просуває Трамп, означають не мир, а лише перемиря на деякий час, за який Росія може відновитися та з новою силою піти в наступ на Україну і Європу.
При цьому нинішні американські лідери повторюють помилки, які допускали і їхні попередники.
Схоже, не винісши з них жодних уроків.
Лідерство і відповідальність США через свій статус регулярно втягуються у конфліктні ситуації по всьому світу.
Десь із власної ініціативи, десь змушені реагувати на апелювання до їхньої ролі світового поліцейського.
Проте реакція США на міжнародні кризи часто є хаотичною і сумбурною.
Рішення ухвалюються крізь призму особистих переконань, емоцій, намагання тримати реноме світоча демократії у світі, а також меркантильних інтересів та тиску різноманітних лобістів.
Набір цих чинників в кожному випадку працює порізному, і були приклади, коли США самі собі ускладнювали життя, поглиблювали проблему, замість її вирішення, чи взагалі терпіли фіаско.
Одним із показових у цьому плані є випадок Єгипту, давнього союзника США, під час Арабської весни серії революцій, що прокотилися Близьким Сходом у 2011 році.
Як і в інших країнах регіону, союзний до США режим Хосні Мубарака сколихнули протести.
Тодішній президент США Барак Обама особисто дзвонив Мубараку та переконував його подати у відставку.
Зрештою, той піддався на тиск одночасно зсередини та ззовні.
А згодом на виборах перемогли представники ісламістських партій, з якими у США було мало контактів.
Новий президент Мохаммед Мурсі так і не зміг згуртувати Єгипет.
Радше навпаки, ситуація все більше дестабілізувалася, ризикуючи створити проблеми для всього регіону.
На цьому тлі, єгипетські військові на чолі з генералом АсСісі здійснили державний переворот.
І це поставило перед США нову дилему чи підтримувати нову владу.
Бо з одного боку, вони явно вчинили недемократично, з іншого військових таки підтримала значна частина населення Єгипту, незадоволена безладом в часи ісламістів.
Крім того, військові виглядали куди надійнішими партнерами в контексті інтересів США на Близькому Сході.
Відповідно до законодавства США, визнання факту перевороту означало б автоматичне припинення всієї американської допомоги.
Ми годинами засідали у Залі оперативних нарад Білого дому, намагаючись вирішити важке завдання як уникнути необхідності припинення допомоги Єгипту.
Юристи і ті з нас, хто вважав себе такими, писали та переписували формулювання, які, як нам здавалося, дозволили б вправно оминути проблему, згадував пізніше Вільям Бернс, директор ЦРУ в часи Байдена, а під час Арабської весни відповідальний за Близький Схід у Держдепартаменті.
Та невдовзі режим АсСісі розпочав нову хвилю репресій, тепер вже проти ісламістів і Обама своїм вольовим рішенням припинив постачання Єгипту військової допомоги.
У результаті ми нікому не догодили, зате примудрилися налаштувати проти себе практично всіх і заарештованих ісламістів, і репресованих революціонерів, і наших друзів і партнерів у регіоні, не кажучи вже про єгипетських військових та Конгрес США, згадує Бернс.
На відновлення відносин з Єгиптом та іншими союзниками США пішли роки, але принаймні це було можливим.
В сучасній історії США є більш провальні випадки.
Афганістан.
Нездатність бачити суть проблем.
Рішення вдертися до Афганістану після теракту альКаїди 11 вересня 2001 року було емоційним.
Це підтверджують у спогадах більшість американських посадовців, які були дотичні до ухвалення цього рішення.
Формальної мети вторгнення повалення влади Талібану, який прихистив виконавців теракту досягли за 75 днів.
Як тоді здавалося.
Та не можна так просто взяти і зайти в Афганістан без наслідків.
Аби терористи з альКаїди і Талібану не повернулися, США спробували побудувати там демократичну державу з сильною армією.
Однак, результати були сумнівними.
Навіть у найкращі часи офіційна влада за підтримки США не контролювала всю територію країни.
Для самих Штатів Афганістан перетворився на проблему солдати гинуть, на контингент витрачаються мільярди, але чітка мета війни, з погляду пересічного американця, не очевидна.
Тож Трамп під час свого першого президентського терміну розпочав перемовини з Талібаном про виведення військ США.
Завершити процес він не встиг, це довелось робити його наступнику Джо Байдену.
І це мало катастрофічні наслідки.
Демократична влада Афганістану впала за лічені тижні після виведення американських військ у 2021 році під ударами тоготаки Талібану, до кінця так і не розгромленого.
За оцінками самих американських експертів, це сталося через те, що США, як і СРСР перед тим, не враховували етнічний чинник.
В Афганістані немає однієї домінуючої народності.
Навіть найбільша пуштуни складають менше половини населення.
Крім них також є таджики, узбеки та інші.
Але так склалося, що саме пуштуни були тією групою, навколо якої гуртувалася влада.
І саме вони були складали кістяк Талібану, який зміг подати боротьбу проти США як національновизвольну.
Крім того, США побудувавши афганську армію, не змогли створити ефективну поліцію.
В реаліях Афганістану війська приходять і повертаються на бази, а поліцейські щодня залишаються на місцях.
Як наслідок, події в Афганістані стали публічним приниженням США в очах всього світу.
Що важливіше, Штати продовжили початку ще у Вєтнамі ганебну практику покидати напризволяще партнерів і союзників.
Це своєю чергою ставить під сумнів надійність американських зобовязань по всьому світу.
Тим паче в часи Трампа та його риторики про небажання захищати союзників, які мало витрачають на оборону.
Погоня за ілюзорними цілями До цих недоліків американської політики можна було б ставитися пофілософськи.
Але вони мають наслідками посилення ворогів Америки, що зачепило вже і Україну.
Зосередившись на Близькому Сході у 2000х, США пропустили відродження агресивної Росії.
Хоча Путін прямо заявив про свої наміри ще у 2007 році під час сумнозвісної Мюнхенської безпекової конференції, його слова не сприйняли серйозно.
Та й особливо не було кому сприймати.
У 1989 році, на час падіння Берлінського муру, у США на радянському напрямку працювало близько 12 тисяч аналітиків.
На момент вторгнення Росії в Україну, в 2014 році, це число скоротилося приблизно до тисячі осіб, які займалися не однією великою країною, а всіма 15ма, що постали на руїнах СРСР.
Бюджетні асигнування на цей напрямок скоротилися з близько 50 до 13.
Крім того, ціле покоління молодих людей в держапараті та розвідувальному товаристві вирішило, що на російському напрямку немає особливих карєрних перспектив, і краще займатися боротьбою з тероризмом чи Китаєм.
Після 2014 року ситуація дещо покращилася, але зараз тенденції знову невтішні.
Як повідомляє New York Times, 6 березня, скорочення урядових видатків у США, ініційоване адміністрацією Трампа, торкнулося, зокрема, ЦРУ.
Це на додачу до схильності Трампа вірити не даних розвідок, а словам любого друга Стівена Віткоффа, зараженого російськими наративами під час зустрічей з Путіним.
Звичайно, у більшості дій Трампа все ж є внутрішня логіка.
Та проблема в тому, що вона спирається на неправильне, часто спрощене розуміння реальності та замість тверезих оцінок на субєктивні судження та відверто хибні дані.
Знаючи всі ці вади США, їх активно використовують американські вороги.
Так, вже очевидно, що в контексті України Путін зміг використати меркантильність Трампа та зіграти на його марнославстві.
В таких умовах для України залишається єдиний вихід вибудовувати відносини з відповідальними партнерами.
А в США насамперед потрібно розуміти, з ким доводиться мати справу, та в міру можливостей зберігати відносини.
Поки це можливо.
При написанні матеріалу використовувались заяви американських політиків, публікації New York Times, Politico, The Atlantic, спогади Вільяма Бернса Невидима сила.
Як працює американська дипломатія, та книга Ендрю Хона і Тома Шенкера Століття небезпеки.
Забезпечення безпеки Америки в епоху нових наддержав, нової зброї та нових загроз.
Останні новини
більше новин