Іронія історії або Квітневі пристрасті Михайла Горбачова
glavcom.ua
Tue, 22 Apr 2025 21:00:00 +0300
Історія справді нічого не вчить більшу частину людства.
Проте чи це означає, що історію не слід вивчати та розуміти Зовсім ні.
Поперше, є ще менша частина людського загалу іноді дуже мізерна, та все ж.
Подруге, навіть коли хтось напряму не сприймає уроки історії, то якісь натяки все ж може почути і нехай із великим запізненням зрозуміти.
Отож Для читачів молодшого покоління події квітня 1985 року виглядають, мабуть, чимось на кшталт фантастичних сюжетів із життя інших цивілізацій.
Для читачів середнього покоління відгомоном раннього дитинства.
Лише для старшого покоління ті події запамяталися як певний маркер переходу від однієї, совєтської цивілізації до іншої, більшменш постсовєтської.
Адже квітень 1985 року, головною подією якого на просторах СССР став пленум ЦК КПСС, де з доповіддю виступив новопосталий генсек Михаїл Горбачов наймолодший за півстоліття партійний вождь, справді явив чи, точніше, здавалося, що явив промінь сонця у темному царстві.
Потім історики сперечатимуться, чи справді той пленум розпочав перебудову, яка врештірешт вилилася у бодай часткову демократизацію політичного життя, піднесення національних рухів і розвал КППС та СССР, чи ще не розпочав, а тільки передував їй.
Бо дійсно пленум, який відбувся 23 квітня, поставив задачу прискорення соціальноекономічного розвитку, а головним важелем назвав інтенсифікацію економіки та пришвидшення науковотехнічного прогресу.
Втім, ужито було і термін перебудова, але у значенні поліпшення розвиненого соціалізму, конкретно перебудови управління та планування.
Але мова наразі не про це, а про інше про підстави, які спонукали ЦК і його генсека до спроб змінити чинну ситуацію на краще в їхньому, ясна річ, розумінні, та про ілюзії компартійного керівництва і його зашореність на постулатах совєтської міфології, про нездатність комуністичних бонз і їхніх учених консультантів раціонально осмислювати суспільство, в якому вони жили.
Як на мене, останні речі не втратили своєї актуальності адже самозасліплення траплялося і трапляється у різних типах суспільства, з різною соціальною міфологією й ідеологією, від античності до сьогодення.
Відтак погляньмо, які підстави були покладені в основу запланованого ЦК прискорення і перебудови управління та планування.
Слід одразу сказати, що підстави то були реальні, проте чи здатні були хоч більшменш адекватно осмислити реальність Горбачов і Ко ще велике питання.
Отже, 4 квітня 1985 року.
Політбюро ЦК КПСС обговорювало уже не в перший раз проблему пияцтва.
Доповідав голова КПК комітету партійного контролю Соломенцев.
За його словами, по СССР щорічно 9 мільйонів осіб із серйозним рівнем спяніння підбирали на вулицях.
Лише обслуговуючий персонал витверезників налічував 75 тисяч осіб.
Півтора мільйона осіб перебували на примусовому лікуванні алкоголізму.
Жінки становили понад третину пяниць й алкоголіків, молодь половину.
А у царській Росії, наголошував очільник КПК, жінокпяниць майже не було, молоді і поготів.
Загалом за споживанням алкоголю на душу населення СССР перевищив дореволюційну Росію у два з половиною рази.
Пияцтво спричиняло 30 мільярдів рублів на рік прямого збитку, а непрямих аж 80 мільярдів, тоді як дохід від продажу горілки становив лише 5 мільярдів.
Сам Горбачов зазначив, що йдеться не лише про головну соціальну проблему теперішнього часу, а про біологічний стан народу, про його генетичне майбутнє.
Він говорив якщо ми цієї проблеми не вирішимо, ні про який комунізм не може бути й мови.
Коли заступник голови Держплану СССР Деменцов спробував попросити, щоб не відразу скасовували горілчані статті доходу, мовляв, важко буде залатати бюджет, Горбачов його зрізав у комунізм на горілці хочеш вїхати Ось воно, найголовніше пияцтво заважає руху до комунізму Що ж намітило політбюро і потім затвердив квітневий пленум.
Ліквідовувалося виробництво бормотухи дешевих сортів вина, найчастіше не виноградного, різко скорочувалося виробництво горілки, за самогон мали накладатися штрафи не по 100200 рублів, а по 1000 на перший раз, а потім кримінальна відповідальність.
Що цікаво запланована була ліквідація всіх ресторанчиків при райкомах й обкомах, призначених для задоволення потреб номенклатури.
Заборонялися банкети з алкоголем за рідкісними винятками.
Для номенклатурних керівників усіх рангів встановлювалася сувора відповідальність за появу у пяному вигляді на роботі нещадне та негайне зняття, аж до виключення з партії, з публікацією у пресі про їхні гріхи.
Але старші за віком члени політбюро під час обговорення питання, що зайняло дві години, нагадали у 1973 році була ухвалена не менш грізна постанова.
Рік, два на її виконання щось робили, а потім стало ще гірше споживання алкоголю в СССР із того часу подвоїлося Це не зупинило заповзятих реформаторів пияцтву бій І головними у цьому бою мали стати різке зниження виробництва алкоголю та покарання за самогоноваріння й випивку на роботі.
При цьому ніхто, включно з самим Горбачовим, не запитав себе а чого в царській Росії далеко не передовій державі, тюрмі народів люди навіть росіяни, історично прихильні до зеленого змія так не пиячили Грошей не було Чи з інших причин Чому цілком реальне політичне та національне безправя яке поменшало тільки у 1905 році та непрості соціальноекономічні проблеми не викликали у молоді та жінок бажання безпробудно пити З іншого боку, з якого дива з 1973 по 1985 роки споживання алкоголю в СССР зросло удвічі Не було, куди людям вкласти гроші в державній торгівлі так, але ж був чималий чорний ринок, і працювали цеховики Чи, може, комунізм став примарою як й інші високі, нехай ілюзорні цілі Чи діяли ще якісь загадкові чинники Партійне керівництво мудрувати не стало, хоча одна з відповідей масова зневіра в комунізмі лежала на поверхні.
Інша теж була очевидною, оскільки з середини 1970х наростала загальносуспільна деградація, на чолі якої сидів бо стояти й ходити йому вже було важко дорогий Леонід Ілліч.
Проте навіть на Брежнєва не спихнули всенародний алкоголізм забагато в політбюро фігурувало ще брежнєвських кадрів.
І винними виявилися, крім горілчаних заводів, виноградники України, Молдови, Грузії, Вірменії А це марочні вина, натуральні та кріплені, й коньяки, які споживалися більш цивілізованими верствами населення, а на додачу виноградний сік і грона винограду як товар.
Начебто нищення виноградників не планували, але це виявилося найлегшим, тут можна було позмагатися з сусідами.
У підсумку антиалкогольна боротьба завдала серйозного удару сільському господарству, передусім Молдови та Грузії, спричинила потужний сплеск самогоноваріння від міліції і судів відкупалися грошима чи натурою, відтак і нехватку цукру довелося запроваджувати талони на нього.
Ба більше виявилося, що не 5 мільярдів рублів давала у бюджет горілка, а 20 мільярдів.
І вже у 1986 році довелося різко збільшити її виробництво що не зменшило всенародне обурення, обсяг самогоноваріння та черги за алкоголем.
І пішлопоїхало.
Іншими словами, наче вмотивована добрими намірами антиалкогольна кампанія в підсумку допомогла послабити СССР і добити КПСС.
Ось така іронія історії.
А на засіданні політбюро 11 квітня 1985 року Горбачов оголосив інші дані, які також вимагали реакції.
Йшлося про харчову галузь.
При виробленні харчових товарів 5060 займала ручна праця.
Продуктивність праці під час переробки сільгосппродукції була у два з половиною рази нижчою, ніж на Заході.
Не мали очисних споруд 1300 молочних, сироварних, маслоробних заводів, 200 мясокомбінатів, 103 консервні фабрики, 60 крохмальнопатокових заводів.
В результаті величезні збитки завдавалися довкіллю.
Найслабшим місцем харчового блоку було зберігання.
Так, забезпеченість сховищами для плодів, овочів та картоплі становила лише 26 від обсягів врожаїв, але й ті сховища не відповідали сучасним вимогам.
У багатьох районах не вистачало елеваторів.
У торгівлі при зберіганні й транспортуванні щорічно втрачався мільйон тонн картоплі, близько мільйона трьохсот тисяч тонн овочів.
Відтак втрати виробленої сільгоспсировини досягали 25.
Горбачов сипав і сипав цифрами.
140 мясокомбінатів узагалі не мали холодильників, 42 таких комбінатів потребували термінового капітального ремонту.
При заготівлі та транспортуванні худоби гинуло 100.000 тонн мяса.
Через нестачу потужностей з переробки щороку пропадало до мільйона тонн виловленої риби.
Ось такі дані й чимало не менш красномовних інших навів Горбачов, а родзинкою на торті став його висновок якби у кооператорів був би повноцінний транспорт у необхідних кількостях, вони збільшили б обсяг закупівель сільськогосподарської продукції населення на 1520, тобто на 1,5 млрд рублів кооперація, ясна річ, малася на увазі не незалежна, а офіційна, одержавлена, яка, втім, мала більшу гнучкість, аніж державна система сільгоспзаготівель і торгівлі.
Наведені генсеком цифри являли собою смертний вирок розвиненому соціалізму та всій совєтській економіці.
Чи розумів це Горбачов, який непогано розбирався у сільському господарстві ще зі Ставропільщини Ні.
Він і далі сподівався на перебудову управління, на роль партії Леніна.
Навіть ленінські ідеї про соціалізм як лад цивілізованих кооператорів і про бодай обмежене використання ринкових механізмів він не насмілився нагадати членам політбюро, хоча, поза сумнівом, вони були йому відомі.
Утім, видається, перехід до НЕП2 уже був історично неможливим.
От у Вєтнамі консультанти з команди Горбачова такий перехід підготували, і вічно голодний комуністичний Вєтнам за два роки нагодував себе та почав експортувати сільгосппродукцію, і не лише її, бо там на завойованому у 1975 році Півдні збереглися селяни та ремісники, а в таборах для перевиховання недобиті підприємці та фінансисти.
А в СССР довелося прискорюватися.
Утім, існував іще одним вагомий чинник, використавши який КПСС могла б дещо поліпшити стан економіки.
Але тільки наприкінці 1988 року до Горбачова щось у цьому сенсі почало доходити, він на політбюро заявив, що, мовляв, у нас завелика армія, аж 6 мільйонів, її треба скорочувати, економіка не витримує.
Ясна річ, не витримувала бо у мирний час всі військові формування мають становити близько 1 населення, тоді як їх в СССР було близько 2,5 названі генсеком 6 мільйонів не включали в себе прикордонників, внутрішні війська, спецформування КҐБ тощо.
Про ненажерливий совєтський ВПК і говорити не варто Які висновки можна з цього зробити Їх щонайменше три.
Поперше, розвинений соціалізм конав уже тоді, у першій половині 1980х, і спроби його реанімувати були приречені на невдачу.
Подруге, у квітні 1985 року важливі симптоми кризи були названі, хоч і не всі, проте не осмислені, не проаналізовані, тож спроби подолати кризу в межах заклинань про соціалістичний вибір були апріорі неможливими.
Ба більше ці спроби тільки розхитували чинну систему.
І розхиталитаки її.
Потретє, і нині хтось і не лише в Україні, і передусім не в ній, бо у нас війна, а це особлива реальність живе в полоні міфологем того чи іншого ґатунку, і затіває своє прискорення соціальноекономічного розвитку, свою перебудову управління в межах зробленого вибору, ігноруючи зауваги незашорених міфами інтелектуалів.
А тим часом іронія історії невблаганна
Останні новини
більше новин