Працевлаштування ветеранів – це найшвидший та найдієвіший шлях повернення у соціум. Як каже ветеран і лікар-ветеринар Олексій Притула "Чим більше часу проводиш на роботі та в звичайних цивільних місцях, тим швидше відбувається адаптація." Зараз цей шлях ускладнений не лише економічними, адміністративними бар’єрами, але й атмосферою знецінення. У публічному просторі тривожні тенденції: знецінення військових, зневага до людей у формі, байдужість до тих, хто повертається з фронту. Це наслідок тривалих й цілеспрямованих інформаційних атак ворога, що є частиною гібридної війни. Їхня мета – знецінити військових, дискредитувати ветеранів і розділити суспільство.

Ці процеси не просто небезпечні самі по собі, вони напряму впливають на одне з головних питань тилу – як ми готуємось до повернення десятків тисяч військових в цивільне життя . Формула ворога: "Чим більше байдужості та зневаги, тим менше довіри, а чим менше довіри, тим складніше організувати повернення". Наразі йдеться не тільки про моральну кризу, а кризу самого бачення процесу. Саме вона змушує деяких ветеранів повторювати: "Після війни про нас забудуть". Ці слова не порожні, не виростають нізвідки – це наслідок відсутності відповіді як від держави, суспільства, так і від бізнесу на злободенне для них питання – "що буде далі?" Які є стратегії перекваліфікації та найму? Хто відповідальний? На одинадцятому році війни ці питання потребують конкретики у часі та просторі.

Ветерани – не соціальний кейс, а кадровий капітал

Більшістю підтримка ветеранів зараз тримається на благодійності, соціальній відповідальності та пов’язаному піарі, і часто подається при цьому як "допомога". Та ветерани не просять допомоги, вони вимагають доступу до роботи на рівних. Йдеться про сприйняття та визнання їхнього досвіду, його цінності для суспільства та, власне, працедавця. 

На слуху – ринок праці зараз стикається з неабияким дефіцитом кваліфікованих кадрів. Саме тут бачимо когнітивний дисонанс – для тамування браку людей, кадрів не розглядається людський капітал з ветеранів, який усе ще сприймається як "соціальний проєкт".

Ветерани – це управлінці, фахівці, техніки, інженери, медики, аналітики. Це цивільні, які здобули нову військову професію. Це цивільні, котрі вдосконали навички, які були до війни. Це військові, що мають неабиякі скіли в цивільних професіях. Понад те – вони вміють працювати в умовах невизначеності, ухвалювати рішення, брати відповідальність, вибудовувати й дотримуватись субординації. Вони мають навички, за які в мирному житті платять великі гроші. Це готовий людський капітал, який уже зараз можна і треба залучати до бізнесу, до державної служби, громадських ініціатив.

Роботодавцям час діяти, а не лише "готуватись" та "розробляти політики"

Ні бізнес, ні держава не мають часу розкачуватись та не зможуть працювати за довоєнними моделями. Світ через війну став іншим, ринок праці у воюючій країні постав перед досі незнаними викликами, діяти варто швидко та відповідно часу, переосмислювати бачення та підходи. 

Роботодавцям мають не лишень "бути готовим" наймати ветеранів, а вже зараз змінювати свої практики, адаптувати HR-процеси, розширювати корпоративну культуру, створювати середовище, в якому військовий досвід є плюсом, а не "ризиком" і, максимально наймати фахівців, що повертається з фронту.

Минув час "благодійності" та" соціальних політик", йдеться про виживання економіки країни у війні. 

Компанії, які першими адаптуються до нової реальности, отримають унікальну перевагу: лояльність, мотивацію, лідерство, цілеспрямованість та фахівців з військовим досвідом. Перші з них, котрі осягнули стан речей, вже запускають програми повернення, навчають HR–відділи працювати з досвідом військової служби, змінюють внутрішні комунікації. Прикладом, на платформі "Назустріч" можна знайти близько 5 тисяч пропозицій роботи, де військовий досвід зазначений як перевага. Такі кейси поки не масові, але вони демонструють, що процес пішов, що працедавці розгледіли в наявній ситуації на ринку праці великі скриті можливості та поле для реалізації своїх запитів. 

Час конкретних рішень

Банально чути – ветеранам потрібна робота після служби. Не так банально – вирозуміти, що насправді потреба обопільна, що резервів ринку праці немає, що ветеранський людський ресурс є найбільш дієвий, живильний для економіки, й іншого не передбачається. 

Щоб його задіяти потрібні зрозумілі, конкретні дії з боку держави. Потрібна реалізація принципу "ким ти хочеш бути після служби", система практичних навчальні програм, роз’яснювальні кампанії для бізнесу, що змінять сприйняття ветеранського досвіду, дадуть визнання його переваг при наймі. Бізнес має вчитися інтегрувати військовий досвід, впроваджувати інклюзивність не лише за віком чи статтю, а й насамперед за досвідом служби. 

Наймайте ветеранів голосно

Ветерани повертаються. На сайті з пошуку роботи Work.ua ми бачимо понад 7 тис. резюме зі статусом "ветеран російсько-української війни". 

Це хороший тренд, але цього недостатньо, треба рухатись далі. Сьогодні кожен роботодавець може зробити два прості кроки, щоб запросити ветеранів до роботи.

1. Відкрито зазначити, акцентувати на своїх ресурсах, сайтах, сторінках у соцмережах, в описах вакансій – що компанія шукає фахівців з військовим досвідом.Важливі не загальні формулювання, а конкретні меседжі. Показати, що компанія шукає водіїв, інженерів, керівників, менеджерів, слюсарів із досвідом військової служби. Що роботодавець цінує їхні навички, наприклад, витримку, вміння працювати в команді, ухвалювати рішення під тиском та брати відповідальність. Це сигнал, який каже, що військовий досвід є цінністю, що ветеранів поважають і чекають, що їх потребують.
2. Навчитися читати військовий досвід в резюме. Щоб залучити ветеранів у команду, компанії потрібно розуміти як трансформуються військові спеціальності у цивільні (наприклад, як досвід і компетенції "командира взводу" відповідають" проєктному менеджеру"). Читати військове резюме не як "дивний список абревіатур", а як реальний досвід управління, координації, логістики. Формувати культуру, в якій цінність досвіду служби є нормою, а не винятком.

Це не завдання на потім. Це формування конкурентної переваги вже зараз. Для роботодавців (бізнесу, держави, громадського сектору) – це питання адаптивності і можливостей, а для суспільства – питання гідності. 

Анастасія Розлуцька , керівниця проєкту "Назустріч" у Work.ua