Еля – медикиня батальйону 80-ї Галицької бригади. Вона долучилась до війська у 18 років через день після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. У лавах ТрО Еля боронила столицю, потім був Донбас та важкі бої під Бахмутом. 2023 року разом з побратимами вона вирішила перейти до 80-ї бригади. Про це Еля розповідає відділенню комунікацій 80-ї Галицької бригади, повідомляє «Главком».

«Я доєдналась до Збройних Сил України у 2022 році 25 лютого. Чому? Тому що, коли це все почалося, я сиджу, а хтось там метушиться, бігає, у всіх паніка. Я дивлюся на це і думаю: «Треба щось робить». Мені в підвалі сидіти не сподобалося. І я думаю: «Так, я знаю, де тут зброю видають», – говорить медикиня. 

Дівчина додає, що тоді на стадіон «Спартак» у Києві мав висаджуватись російський десант. Вона приєдналась до ТрО і їм за 20 хвилин розповіли, як користуватися зброєю одразу перед виходом на позиції неподалік вокзалу.

«Ми як раз зустрічали машини. І нам почали привозити купу медицини і хлопці такі: «Ну, будете медиками» – і все. Я дивлюся на ту медицину, взагалі нічого не розумію, що це взагалі. І що – прийшлось розбиратися».

Батальйон Елі близько року не вивозили на бойові напрямки – вони потрапили туди найостаннішими, одразу під Бахмут. Військові перебували у Донецькій області близько пів року до того моменту, як їхній батальйон повністю знищили.

«І після того, як ми повернулися назад, прийшов наказ від Залужного про те, що всі до 35 років, мають перейти у збройні сили України. Тобто після цього наказу почали приїжджати хлопці з різних бригад і кликати нас до себе. Перші приїхали точно вісімдесятка. Ми почали одразу з ними спілкуватися. Так вийшло, що з нашої роти у вісімдесятку пішло сім чоловік. І з того часу я знаходжусь у 80-ій бригаді», – каже Еля.

Коли дівчина потрапила до Галицької бригади, то вона тоді розташовувалась поблизу Кліщіївки – села у Бахмутському районі. На той момент був мороз і велике болото, тому до позицій не міг дістатися нормально навіть квадроцикл. Тож їхня евакуаційна машина стояла неподалік і очікувала, поки їм привезуть поранених, щоб потім відвезти їх на стабілізаційний пункт у Костянтинівці. Еля додає, що більшість поранених тоді були з осколковими пораненнями.

«Якщо ти втрачаєш свідомість від виду крові – ти 100% цим (евакуацією – «Главком») займатися не будеш. Дивитися на кров – нормально, абсолютно, дивитися на поранення – я спокійно дивлюся на поранення. Мені вже цікаво там попрацювати, тому що ти намагаєшся, щоб йому (пораненому – «Главком») було нормально, а він кричить, й ти відволікаєшся на нього, щоб заспокоїти, посміхнутися йому, але потім не звертаєш на це уваги. Кажеш: «Все буде зашибісь! Покричи, якщо тобі від цього стане легше», – говорить медикиня.

Еля розповідає, що за роки в армії стала більш дисциплінованою, а тож почала цінувати багато речей, які не цінувала раніше як, до прикладу, час із родичами або прийняти душ. Також у неї покращились стосунки із рідними, зокрема з мамою.

«Вона постійно каже: «Мені хвилюватися? Там щось кажуть в новинах! Мені хвилюватися?». Я кажу: «Та ні, все нормально. Що ти починаєш?». Якби знов повернути той час – 2022-ий. Навіть якщо я думала там, що це підлітковий максималізм, то я б все одно пішла в армію», – каже медикиня.

До слова, український блогер та співак Ніколас Карма, відомий своїми оглядами вартості вбрання зірок та перехожих, цього разу поспілкувався з особливим героєм – пораненим захисником Миколою зі Львівщини. Зустріч відбулася на вулиці Львова, де військовослужбовець гуляв зі своїм реабілітологом.

Під час невимушеної розмови Микола розповів не лише про символічну вартість свого одягу – $17 за кросівки та шорти, подаровані волонтерами, – але й поділився своєю великою мрією: взяти участь у Паралімпійських іграх та зізнався, що його найбільше засмучує в людях, що його оточують.