Чим швидше у Вашингтоні зрозуміють, що Путін і компанія їх дурять з мирними перемовинами і що Росія не збирається зупиняти війну цього року, тим краще буде для всіх, з Вашингтоном включно.

Стратегія Москви – затягувати час. Якомога довше. На кожну пропозицію американців вони відповідатимуть «так, але…». І після цього «але» будуть висуватись неприйнятні умови на кшталт безумовного зняття секторальних санкцій. Як відомо, на переговорах все, що до «але» не має сенсу.

Що зараз вдається російській стороні, то це просувати вигідні для них теми. Питання безпеки моря – це можливість вийти воєнному флоту за межі Новоросійська, куди їх загнали морські дрони України.

Питання енергетичної інфраструктури для РФ зараз не менш, а може і більш гостре через атаки українських дронів, недосяжних для російської ППО. І американська сторона, на жаль, наразі уважна до росіян, оскільки адміністрація Трампа вважає, що може розірвати зв’язок Росії і Китаю через задоволення певних російських інтересів. Не зможе, звісно, ані розірвати, ані задовольнити.

Завдання української сторони – довести Білому Дому хибність цього плану. Судячи з мого ефіру з одним зі слуг, на прізвище Камельчук (раніше – Кривокобилко), вони взагалі поняття зеленого не мають що відбувається.

А пропозиції посилення української переговорної групи для ефективнішого донесення адміністрації США меседжів про реальну політику Росії та планів подальших дій, сприймають апріорі вороже.

Я лише одного не можу зрозуміти: якщо мізків немає, то хоча б інстинкти мали б бути? Ні? Але це питання риторичне. Тому, багато хто може, зараз працюють над комунікацією і без дозволу ОП. Ставки зависокі для виживання України.