– Куди їдеш?

– На роботу.

– Розвертайся, роботи сьогодні не буде!

– Але ж…

– Автомат у мене бачиш? У мене наказ стріляти у разі опору. Їдь додому, сказав!

Таких діалогів цього ранку у Стамбулі сталося тисячі. У місті зупинився громадський транспорт, а приватні авто зупиняла поліція, суворо наказуючи водіям повертатися додому і залишатися там. Влада заздалегідь потурбувалася про ймовірні масові протести після того, як мер Стамбула Екрем Імамоглу та ще 105 осіб були заарештовані за звинуваченням у фінансовій підтримці терористичної організації PKK (Курдська робоча партія). На минулорічних місцевих виборах 25 з 39 муніципалітетів Стамбула перейшли під контроль опозиційної Республіканської народної партії. Операція «Зупинити Екрема» розпочалася у жовтні 2024 року з арешту Ахмета Озера – муніципального мера стамбульського району Есенюрт, особливість якого в тому, що його населення перевищує багато великих міст Туреччини і наближається до 1 мільйона.

За день до цього Рада з вищої освіти Туреччини анулювала диплом Екрема Імамоглу, закривши йому таким чином шлях до президентства: ступінь бакалавра є обов’язковою для кандидата на найвищу посаду у країні. Стамбульський університет, який ще два роки тому публічно пишався своїм випускником Імамоглу (є університетські плакати з фотографіями мера), раптово погодився з підозрою прокуратури, що диплом випускника 30 років тому було видано незаконно.

З цієї короткої диспозиції випливає очевидний висновок: президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган позбувається головного конкурента на президентських виборах 2028 року. Авторитаризм, узурпація і ліквідація залишків демократії? Все вірно? Так, але з візантійськими деталями, завдяки яким ця демократія так і не стала європейською, втім, не виродившись при цьому у трампізм.

Позбавлення від конкурента – лише один поверхневий шар у багатошаровому та багатогранному турецькому політичному житті. Старі ідеологічні партії, релігійні ордени, субетнічні групи, класові клуби та фінансові холдинги, що стоять за ними, багаторазово переплетені між собою, і часто їхні зв'язки малозрозумілі, а коаліції між ними настільки ж несподівані, як архітектура паралельних провулків Таксима, що перетинаються найнеочікуванішим чином.

23 березня 2025 року Екрем Імамоглу мав усі шанси виграти внутрішньопартійні праймеріз серед 1,6 мільйона членів Республіканської народної партії як офіційний кандидат у президенти Туреччини. Окрім нього у праймеріз більше ніхто не бере участі. Безальтернативні вибори, які мали б завершитися очевидним результатом – висуненням стамбульського мера в президенти.

З листопада 2023 року партія Ататюрка (РНП) перейшла не лише під політичний, а й під фінансовий контроль стамбульського мера Екрема Імамоглу. Особливості турецького законодавства забороняють очолювати загальнонаціональні партії муніципальним депутатам, мерам або чиновникам. Лідером партії може бути лише депутат парламенту або людина, яка не займає інших посад у публічному секторі. Тому після повалення Кемаля Киличдароглу, який програв президентські вибори у травні 2023 року, стамбульський мер Екрем Імамоглу вирішив зберегти крісло, яке контролює бюджет найбільшої економіки Туреччини. Третина від трильйонного у доларах турецького ВВП виробляється в Стамбулі. Тому лідером партії, яку створив Ататюрк, довелося зробити місцевого представника і довірену особу – багаторічного спікера партії Озгюра Озеля.

Безальтернативні праймеріз у РНП стали сигналом партійного керівництва внутрішньопартійним незадоволеним і всім іншим опонентам влади: хочете змінити Ердогана – адреса тільки одна: Башкан Екрем. Але окрім внутрішньопартійної опозиції, об’єднаної навколо поваленого Киличдароглу, у партії посилилося нове умовно націоналістичне крило, лідером якого став мер Анкари Мансур Яваш.

Обидва градоначальники двох головних турецьких мегаполісів забрали посади у ставлеників Ердогана ще на виборах 2019 року. Обох номінував на ці посади повалений Киличдароглу. Обидва були відносно безпечні для влади, адже вигравши мерські крісла, ані Екрем-бей у Стамбулі, ані Мансур-бей в Анкарі не мали своєї більшості в міських радах. Депутатські корпуси в обох містах змогла зберегти за собою Партія справедливості та розвитку Ердогана, а отже бюджетні потоки були під жорстким контролем центральної влади.

Місцеві вибори 2024 року змінили ситуацію. Опозиція пройшла переможним маршем по всій Туреччині, а муніципалітети обох столиць перейшли під контроль двох популярних мерів. У Стамбулі Імамоглу для перемоги погодився на глибоку неформальну коаліцію з курдами. Уже згаданий перший арештант – мер Есенюрт Ахмет Озер – приклад такого співробітництва. Професор курдського походження – зі зв'язками у всіх курдських течіях Туреччини і за кордоном – був обраний об'єднанням курдських і світських голосів дев’ятсоттисячного стамбульського району.

Анкарський мер Мансур Яваш, навпаки, дистанціюється від будь-яких зазіхань на співпрацю з колишніми сепаратистами і обмежується формальними відносинами з усіма іншими, хто не належить до народних республіканців. Яваш не був присутній на акціях протесту на підтримку арештованого Ахмета Озера, уникнув столичний мер і інших публічних акцій, що підтримував стамбульський мер Екрем Імамоглу. Між ними жодного разу не було публічної перепалки. Перед камерами обидва мери демонструють знамениту турецьку ввічливість і надсилають одне одному солодкі, як антепська пахлава, компліменти. Але всі ці деталі – це саме ті очевидні меседжі, які два лідери передають своїм прихильникам після того, як мажоритарним акціонером партії став стамбульський мер.

Інтереси Ердогана у цій схемі – тимчасово позбавити головного кандидата від опозиції, даючи можливість зміцнити анкарську групу. Дванадцятий президент Туреччини стоїть перед складним вибором. Хочеться залишитися при владі і далі, але для цього необхідно за Конституцією погодитися на дострокові вибори за рішенням парламенту, де поки не вистачає голосів. Ловко сформульована у 2017 році Конституція дозволяє президенту та парламенту без пояснень оголошувати нові вибори (слово «дострокові» офіційно зникло з Основного закону).

Якщо «нові вибори» оголосить глава держави, то його каденція вважається завершеною, і він втрачає право брати участь у наступних, використавши два терміни. Нинішня – третя – каденція Ердогана стала можливою саме через те, що вона вважається другою. Якщо ж парламент знаходить 360 (три п'ятих) голосів від конституційного складу Меджлісу для «нових виборів», то президент, як постраждала сторона, отримує конституційний бонус. Його поточний термін вважається не використаним і він може балотуватися знову.

Цю хитру турецьку арифметику критикували ще на етапі проєкту – 2016 році, коли після спроби державного перевороту Ердоган раптом вирішив, що тільки сильна президентська республіка врятує країну від змовників. Конституціоналісти попереджали, що при наявності підконтрольного парламенту президент, обраний на 5 років, може кожні 4 роки руками своїх депутатів оголошувати «нові вибори», перетворюючи другий термін на нескінченно не використаний. Страждати і отримувати бонуси вічно. За умови, що він не втратить контроль над парламентом. Зараз для реалізації цієї схеми йому не вистачає буквально кількох десятків голосів, які можуть бути надані в подяку за звільнення з одиночного довічного ув’язнення терориста номер один в країні Абдулли Оджалана.

Другий шлях для Ердогана – не дратувати турецьке суспільство вигаданими схемами щодо продовження повноважень. Турецьке суспільство вибухонебезпечне і злопам’ятне. Історія майже всіх султанів та багатьох президентів і прем'єрів пов’язана не тільки з переворотами яничарів або армії, а й з несподіваними повстаннями в османський період і несподіваними результатами виборів у республіканський. Турецька влада вміла усмиряти народні хвилювання, але жодного разу не наважувалася переписати результати голосування.

Опція піти, але зберегти надійного кандидата поступово вимальовується. Колишній глава спецслужби МІТ Хакан Фідан, 15 років провівши в тіні Ердогана, став міністром закордонних справ Туреччини у 2023 році, і тепер є найбільш публічним політиком як для внутрішнього ринку, так і на експорт. Операція «наступник» віддалено нагадує російську схему передачі влади від Єльцина Путіну. Але в турецьких умовах Фідан не є 100% гарантією успіху.

Тому Ердоган готується до третього, найменш приємного варіанту – перемоги опозиції. У цьому випадку йдеться не тільки про безпеку Ердогана та його оточення після 25 років на султанському троні. На кону цілісність і безпека країни перед загрозливою Росією та нестабільними арабськими сусідами, прикордонні з Туреччиною території яких населені мільйонами курдів.

Ердоганівський досвід співпраці з курдськими силами у 2013 році показав, що за ними активізуються партизани-герильї, а нещодавно покірні мери курдських міст Туреччини починають оголошувати автономії, рити траншеї на південному сході країни і проривати кордон з Іраком та Сирією. Правозахисна курдська історія йде поруч з озброєними сепаратистами і в Екремі Імамоглу не тільки Ердоган, а й уся правоцентристська та патріотична турецька опозиція не бачить лідера, здатного утримати країну від розпаду у разі приходу до влади.

Тому мер Анкари Мансур Яваш, якого Ердоган намагався скинути з посади у 2019-2021 рр., тепер є відносно прийнятною фігурою. Яваш – ататюркіст-націоналіст, здатний утримати Південний Схід від хвилі нового насильства і зберегти баланс інтересів між різними групами всередині країни. Не менш важливим є й зовнішній вектор, який оберуть два мери у разі приходу одного з них до влади.

Імамоглу – майже справжній соціал-демократ, оточений не тільки бізнесменами, але й крайніми лівими течіями турецького заходу та курдського сходу. Любов до Росії в цьому середовищі схована за персональною критикою захоплювальної війни Путіна. Але культурну дипломатию у Туреччині ніхто не скасував. Найбільш світські любителі Толстого і Достоєвського досі вважаються єдиними інтелектуалами країни, а за портретами Ататюрка в їхніх кабінетах з великою ймовірністю можна знайти лисину Леніна і вуса Сталіна.

Мансур Яваш – республіканець нового типу, який підтримує світські устої на рівні суспільства, але в особистому житті дотримується приписів ісламу. Росія для цієї групи «нових правих» якщо не ворог, то постійний супротивник, який гнобить більшу частину тюркських народів.

У цій майже повністю чоловічій історії ключовою фігурою є жінка: Мераль Акшенер, яка створила Хорошу партію, відібравши значну частину націоналістів у Девлета Бахчелі. Торік після нищівної поразки на виборах Мераль-ханум публічно пішла з політики. Саме вона грюкнула дверима на зборах опозиційної коаліції на початку 2023 року, вважаючи висунення Киличдароглу проти Ердогана найневдалішим вибором опозиції. Її звинуватили у підігруванні Ердогану і за добу вона повернулася за опозиційний «стіл шістьох», активно беручи участь у кампанії опозиційного кандидата. 

Акшенер наполягала, що кандидатом у президенти має стати один із двох мерів – Екремоглу або Яваш, і у пориві емоцій обох назвала боягузами, які не здатні заради інтересів країни подивитися на моделювання другого туру та переконати свого шефа не лізти у завідомо програшну кампанію. 

Тепер ця жінка без посади перебралася в Анкару і зняла офіс. Вона не роздає інтерв'ю й уникає публічних тусовок. Але час від часу у публічний простір просочується інформація, що зустрічей з Акшенер шукають усі ключові гравці: від адвокатів курдського лідера Демірташа до особисто президента Ердогана. 

І якщо вона зробила ставку на Мансура Яваша як найвигіднішого опонента чинному президенту, то як колишній міністр внутрішніх справ вона одна з небагатьох здатна розробити витончений план позбутися конкурентів.

А поки я писав цей текст, виявилося, що всі суворі ранкові запобіжні заходи виявилися марними: ввечері до стамбульської мерії таки прийшли десятки тисяч обурених арештами протестувальників.

Джерело : Cemaat.media