Нещодавня зустріч Генсека НАТО Марка Рютте з президентом США Дональдом Трампом, на якій було заявлено про те, що Україна не буде в НАТО, знову спричинила дискусію щодо можливості (неможливості) членства України в Північноатлантичному Альянсі. При цьому українське керівництво наполягає на тому, що Україна не відмовиться від свого прагнення стати членом НАТО.

Перше, що потрібно мати на увазі в контексті дискусій щодо можливості членства України в Північноатлантичному Альянсі, – не Генсек НАТО вирішує питання щодо вступу чи не вступу України до НАТО. Попередній генсек НАТО цілком позитивно ставився до перспективи вступу України до НАТО, але ніяк не міг вплинути на це питання. Рютте також не є противником вступу України до НАТО. І він також не може вирішити це питання. Його «гмикання» під час обговорення цього питання в розмові з Трампом просто показують двоїстість його ситуації. Рютте не хоче говорити однозначне «ні» членству України в НАТО, але в присутності Трампа він не може і захищати перспективу членства України в НАТО. Його зараз це питання хвилює далеко не в першу чергу. Для Рютте завдання номер один – боротьба за виживання НАТО в колишньому вигляді, і за збереження провідної ролі США в НАТО. Тому Рютте підлабузнюється перед Трампом, підлаштовується під президента США. Рютте зараз один із найбільш явних і послідовних «трампо-опортуністів». І його можна зрозуміти. Він бореться за порятунок організації, яку очолює.

Найбільший, хоча й не визначальний вплив на вирішення питання щодо вступу чи не вступу України до НАТО, звісно, мають США. Однак заблокувати (або хоча б загальмувати) вирішення цього питання може будь-яка країна НАТО. У 2008 році президент США Дж.Буш (молодший) активно підтримував ідею надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). На той момент це було як статус кандидата в члени НАТО. Але таке рішення тоді заблокували Франція та Німеччина, під значним впливом Путіна.

Нинішня ситуація (за президентства Трампа) абсолютна очевидна. За президентства Трампа Україна не буде членом НАТО. І позиція Рютте при цьому не має суттєвого значення. Трамп переконаний, що саме тема можливого членства України в НАТО є головним каменем спотикання на шляху припинення війни між Росією та Україною, і готовий без проблем пожертвувати цією темою заради припинення війни. Про це відкритим текстом і вже багато місяців поспіль говорили і сам Трамп, і члени його команди.

Тому для нас не повинно бути жодних ілюзій. За Трампа ми не отримаємо членства в НАТО. Ще одна проблема - а що буде з НАТО за Трампа? Чи виживе цей блок у колишньому вигляді? І чи буде цей Альянс за Трампа дієвою гарантією безпеки навіть не для нас, а для Європи?

Однозначної відповіді на ці питання на сьогодні немає.

Але це не означає, що ми повинні самі відмовитися від перспективи членства в НАТО, навіть якщо ця перспектива досить ілюзорна, як і роль НАТО як гаранта безпеки. Якщо ми на це добровільно погоджуємося, значить ми відмовляємося від свого зовнішньополітичного суверенітету. І завтра нам та ж Росія заборонить членство в ЄС. З'являться тоді й інші обмеження нашого суверенітету. Куди (в які міжнародні організації) вступати чи не вступати, маємо вирішувати ми самі. А далі вже інше питання – чи приймуть нас у ці організації.

На якому політичному фундаменті тоді Україні вибудовувати надійні гарантії безпеки після припинення війни? Насамперед треба розуміти, що жоден договір (навіть про взаємну оборону, а тим більше про нейтралітет), і навіть членство в НАТО, і навіть ядерна зброя не є абсолютною гарантією безпеки. Абсолютних гарантій безпеки взагалі не існує в природі.

Може йтися про значущі фактори безпеки (які чомусь стали називати «гарантіями безпеки»). І головний такий фактор для нас – збереження сильної армії та зміцнення її оборонного потенціалу за допомогою найсучасніших і найпотужніших видів зброї. Саме ефективна обороноздатність України буде головним чинником стримування від нового російського вторгнення. Другий значущий фактор такого стримування - формування оборонних альянсів із нашими міжнародними партнерами, що передбачає на цей момент і на перспективу взаємні поставки зброї, спільні проєкти оборонного виробництва, за можливості – розміщення військового контингенту країн-партнерів на нашій території. На найближчу і середньострокову перспективу нашими головними стратегічними партнерами будуть європейські країни (включно з Великою Британією). Можливий розвиток партнерських відносин у військовій сфері також із Туреччиною. Що стосується США, то за Трампа дай бог зберегти хоча б часткові партнерські відносини і можливість закупівель американської зброї.

Від перспективи членства в НАТО Україні не варто відмовлятися (хоча б формально), але й зациклюватися на цій темі не варто. У Європі неминуче формуватиметься нова структура регіональної безпеки, невід'ємною частиною якої стане Україна. Європейці вже розуміють, що без України не зможуть повноцінно гарантувати свою безпеку в умовах зростаючих загроз з боку Росії і вельми можливого зниження рівня відповідальності США за безпеку на Європейському континенті. А для нас буде необхідна політична, економічна та ресурсно-технологічна підтримка країн Європи. Цей взаємний інтерес і стане основою формування нового оборонного альянсу в Європі.