"Ти можеш уникнути долі, але вона наздожене": українські бійці повертаються на фронт без рук та ніг

war.znaj.ua

Wed, 26 Feb 2025 23:30:00 +0200

Андрій Рублюк не знає, скільки часу провів у стані клінічної смерті після вибуху. Все, що він пам'ятає – крижаний холод, темряву та страх. Коли він прийшов до тями, його тіло вже було іншим: без обох рук і однієї ноги. Він зрозумів, що його життя змінилося назавжди.

"Це досвід, який ви не побажаєте нікому", – розповів 38-річний розвідник в інтерв'ю АР. Але незважаючи на всі тяжкості, Рублюк заприсягся, що повернеться в бій.

Минуло два роки. Тепер у нього піратські протези-гаки, штучна нога та чітке рішення – повернутися до ладу.

"Битися руками і ногами може кожен. Битися без них – це виклик. Але тільки ті, хто приймає виклики і бореться з ними, по-справжньому живий", – пояснює він.

І таких як Андрій Рублюк чимало. В українській армії є чимало бійців, які пережили страшні травми, втратили кінцівки, але все ж таки повернулися на фронт, бо для них це не просто обов'язок, а особистий вибір.

Багато хто каже, що їм було складніше лежати на лікарняному ліжку, ніж знову стояти на лінії фронту, захищаючи свою країну. Хтось навчає новобранців, хтось керує дронами, хтось координує атаки. Але вони не зламані.

Одним із таких є Максим Висоцький. Він втратив ногу внаслідок вибуху на міні, але за кілька місяців повернувся до ладу. Для нього повернення на фронт стало чимось більшим, ніж просто службою – це було "повернення додому".

"Виходити з цього потрібно не як людина, зламана війною і списана з рахунків, а як людина, яку намагалися зламати, але не змогли. Ти повертаєшся і доводиш, що все ще можеш щось зробити, і підеш тільки тоді, коли сам вирішиш", – каже він.

Тепер він командує групою пілотів, які проводять нічні операції.

Ці люди пройшли через пекло, але не здалися. Вони знали, що могли б залишитись у тилу, але не змогли. Кожен з цих бійців йде своїм шляхом, долаючи свої болі і страждання, але ніхто з них не шкодує про свій вибір.