Чому угода про копалини - це традиційна американська дипломатія?
regionews.ua
Tue, 25 Feb 2025 11:03:47 +0200
Угода з США щодо спільної експлуатації корисних копалин стратегічно вигідна для України, питання можуть бути тільки у деталях, для цього і існує допломатія.
Подібні угоди президенти США укладали із союзниками і раніше.
Найвідоміша угода дестроєри в обмін на бази у 1940му році, яка відбулась між США та Великою Британією.
Ці країни максимально близькі та споріднені, і вони воювали як союзники у Першій світовій війни, але у Другу світову США вступили тільки через два роки і тільки після нападу Японії та оголошення війни Німеччиною, оскільки сильні ізоляціоністські настрої у американскьому суспільстві не давали можливість президенту Рузвельту надавати допомогу іншим чином.
Ось як цю угоду описує у своїх мемуарах премєрміністр Британії Вінстон Черчілль.
15 травня 1940го Черчілль звернувся до президента США Рузвельта з проханням передати Британії 50 старих кораблів класу дестроєр У Вашингтоні ми отримали пропозицію про передачу нам 50 старих американских дестроєрів в обмін на кілька баз на ВестІндських та Бермудських островах.
Звичайно, не було ніякого порівняння між внутрішньою цінністю цих малоефективних кораблів та стратегічною безпекою, яку отримували США у вигляді баз.
Однак загроза вторгнення робила нашу потребу невідкладною.
Ми вірили, як і завжди, що існування Англії повязано з існуванням США, тому я та мої колеги вважали, що знаходження цих баз в руках американців було б очевидною перевагою.
Тому я не розглядав це питання з вузько англійської точки зору.
Була ще одна більш вагома причина, ніж наша потреба у дестроєрах.
Передача Великій Британії 50 американських військових кораблів була явно не нейтральним кроком з боку США.
З точки зору усіх історичних понять це могло слугувати для німецького уряду виправданням, щоб оголосили США війну.
Передача дестроєрів, безумовно, наблизило США до нас та до війни, цей крок став одним з перших у довгому ланцюжку все менш та менш нейтральних дій, які зробили нам виключну послугу.
Президент, якому доводилось рахуватись з конгрессом, був, звичайно, вимушений представляти цю угоду як надзвичайно вигідну справу.
Думка про здачу в оренду якоїсь частини цих історичних територій викликала велике занепокоєння серед парламентарів та уряду, і якби це питання було представлене як звичайний розпродаж британських володінь в обмін на 50 дестроєрів, це б викликало сильний спротив.
Ось чому я намагався пояснити цю угоду високими міркуваннями, на що мав повне право, тому що вона підтримувала спільні інтереси англомовних країн.
Так ми отримали 50 американскьих дестроєрів.
Ми надали США в оренду на 99 років військовоповітряні та військовоморські бази у ВестІндії та на Ньюфаундленді.
Все це я розглядав як паралельні кроки та жести доброі волі.
Президент вирішив більш прийнятним представити це конгресу як дещо цілісне.
Гіхто не протирічив один одному, і обидві країни були задоволені.
Наслідки від цього для Європи виявились дуже значні.
Дестроєри зіграли важливу роль у війні, у яку нарешті вступили США Більшість цих баз були повернуті Британії задовго до кінця терміну оренди у 4050х роках.
Останні дві бази США закрили у 90х, тобто значно швидше, ніж це передбачалось угодою, яка була тільки дипломатичним маневром для більш щильного залучення США у війну.
Одже, залучення до розробки корисних копалин в Україні США та Евросоюзу також, для України стратегічно важливо та необхідно.
Останні новини
більше новин