Мюнхенська конференція виступила тригером практично до масової істерики в Україні «нас зливають». Очевидно, панікери не слідкували за останніми заявами Трампа, не читали його книги, а роблять висновки з його слів.

От тільки для Трампа це абсолютно нормальна тактика: він закидає у «розчин ситуації» найрізноманітніші меседжі, більш чи менш радикальні, деякі взаємовиключні. А тоді оцінює, який іде відгук на кожен меседж, який підхід має потенціал реалізації, а які геть провальні. А тоді вже приймає рішення. Котре часто геть слабко пов’язане з будь-яким з «пробних меседжів».

До речі, географічний момент теж використовується Трампом на свою користь: Європа (і Росія, і Україна) відділені від Вашингтона 7-ма часовими поясами. Причому так, що коли Трамп вкидає чергову скандальну заяву вдень, тут вже вечір, робочий день закінчився.

А поки на завтра вигадується і оприлюднюється реакція на вчорашню заяву Трампа, там вже робиться геть інша заява. Тому на нашому континенті це породжує постійний стрес і дезорієнтацію. А щодо самого відчуття «нас зливають»... Варто раціонально оцінювати реалії. І зважати на історичні прецеденти.

На відміну від тих же Франції взірця 1940-го або Чехословаччини 1939-го, Україна виявилась готовою до, наприклад, загрози тотальної руйнації, нищення виробничої бази та інфраструктури. Ми погодились на такі втрати, не визнали їх чимось надмірним, завеликою ціною за суверенітет.

Ми продовжуємо чинити спротив і виснажувати ворога – нехай його ресурс і неспівмірно більший. Ми не прийняли ситуацію як цілковито безперспективну для нас. Тому «злити» нас неможливо – не більше, ніж ми самі себе «зіллємо».

А наскільки жорсткими будуть умови нашого «не-програшу» – це питання того, наскільки Європа готова взяти на себе тягар суб’єкта глобальної безпеки і перестати звантажувати його на США.