"Не бросю хату!" Два дні з жителями Покровська, які залишають своє місто
www.pravda.com.ua
Thu, 06 Feb 2025 19:56:04 +0200
Дорогою до прифронтового Покровська волонтерський автомобіль з ООНівською наліпкою, у який напросилися сісти журналісти УП, зупиняється двічі.
Перший раз біля нещодавно спаленого росіянами СТО, де загинуло двоє цивільних. Другий біля сімейної пари з крихітним, імовірно, кількатижневим малюком на руках. Вас підвезти Здаючи задом, кричить наш водій волонтер, працівник гуманітарної місії Проліска Євген Ткачов.
Якщо можна, відповідає йому чоловік, якому на вигляд можна дати від 25 до 35 років, і разом з дружиною та дитиною сідає на заднє сидіння.
Від точки, на якій ми їх зустрічаємо, до фронту по діагоналі кілометрів 15.
Ще рікпівтора тому це була б величезна й майже безпечна відстань.
Нині зона роботи російських FPVдронів.
На узбіччі вже стоять кілька спалених машин. Приблизно за годину до нашого приїзду в Покровськ антидронова погода, тобто сіре непроглядне небо, яке тримається вже кілька тижнів, сходить нанівець.
Над головою сонце й час від часу дрони сподіваємося, українські.
Куди топаєте Вдруге кричить до нових пасажирів волонтер. Додому, у Покровськ, не надто охоче відповідає чоловік.
BANNER5 Це подружжя одне з семи тисяч жителів Покровська, які, попри наближення фронту й регулярне полювання російських FPV на цивільні машини, залишаються в місті.
А їхня дитина, закутана в чистесенький ніжнозелений комбінезон одна з тих, кого в Покровську, за словами місцевої влади, уже немає.
Батьки, які переховують своїх дітей від поліції та волонтерів, на жаль, типова історія для кожного прифронтового міста Бахмут, Авдіївка, тепер Покровськ. Дехто демонстративно виїжджає своїм авто в супроводі поліції щоб показати формальне дотримання правил обовязкової евакуації, а потім заправляє машину на найближчій заправці й повертається додому, розповідають УП волонтери.
А звідки ви йдете питаємо в подружжя.
З Добропілля, відповідає чоловік.
Ми возили дитину на медогляд в лікарню, у нас зламалася машина, ми залишили її на узбіччі.
Потім прийшли всьо, машини немає, довелося йти додому пішки. Ввечері, повернувшись у Дніпро до звязку та інтернету, якого в Покровську немає з грудня 2024го, заміряємо відстань пішки з Добропілля до Покровська йти цілих шість годин. У розмові з УП та волонтером Ткачовим родина запевняє скоро буде виїжджати з міста.
Має варіант житла в одній із західних областей України.
Про всяк випадок волонтер лишає свій номер чоловіку й висаджує їх посеред однієї з асфальтованих вулиць.
Своєї точно адреси, імовірно, щоб уникнути приходу поліції, подружжя не називає.
BANNER1 Це одна з десятка непростих історій, з якими Українська правда зіткнулася за два дні роботи на Покровському напрямку. Разом з працівником місії Проліска Євгеном Ткачовим та капеланом Леонідом Номерчуком ми обїхали сам Покровськ і кілька найближчих сіл.
За цей час ми побачили, як місцеві жителі кидаються під волонтерські авто з проханням вивезти своїх хворих сусідів, і водночас як витираючи сльози, відмовляються виїжджати самі.
Як тримаються за кожну цеглинку свого дому, за могили батьків і дітей, за шахти.
Як пакують сільгосптехніку у фури, майструють з металевих бочок переноски для собак і вірять, що колись обовязково повернуться додому.
Нижче новий великий репортаж УП.
Назарій Мазилюк, Ольга Кириленко, УП
Останні новини
більше новин