Зміст:

• З чого у підлітка стартує конфлікт з батьками
• Конфлікт поколінь та ідейний конфлікт
• Як "вижити" у конфлікті з підлітком
• У що може виливатися руйнування довіри до батьків
• Що цінують підлітки і чого очікують від батьків

"Ми – покоління, в якого нічого не було, виростили покоління, в якого все є. Крім базової безпеки", – каже про нинішніх батьків та їхніх підлітків психологиня благодійного фонду "Голоси дітей" Оксана Писарєва .

На це накладаються типові проблеми дорослішання, які нікуди не зникають навіть у війну. Але як порозумітися з підлітками, коли погляди на життя з батьками починають різнитися? Про це Оксана Писарєва розповіла РБК-Україна. Далі – пряма мова співрозмовниці.

Підлітковість – це постійний внутрішній і зовнішній конфлікт із собою та світом. Перелом у житті. Першими в нього втягуються найважливіші для дитини люди – батьки. Цей конфлікт природний. І повинен відбутися. Бо інакше може супроводжувати людину протягом життя, і переноситися в інші стосунки.

Коли дитина заходить у підлітковий вік, починає розуміти, що її батьки — не "боги", а люди, з сильними і слабкими сторонами. Починає порівнювати свою родину з іншими. І – починається конфлікт. Наприклад, не подобаються правила чи погляди батьків, але відгукуються порядки в домі друзів. Бо їх менше контролюють, або приділяють більше уваги.

Через таке тестування реальності у підлітка формується власний погляд на світ, і він може відрізнятися від погляду батьків. Дитина вчиться розуміти, що їй подобається, хто вона і чого хоче.

У цей період підліток також перестає вірити у дива: Санту чи Миколая, розуміє, хто це. І це втрата, бо світ стає не таким яскравим, як раніше.

Психологиня благодійного фонду "Голоси дітей" Оксана Писарєва (фото надане БФ "Голоси Дітей)

До того ж, нові покоління завжди мають прогресивніші погляди. Про це Шекспір писав, а до нього – Арістотель і Сократ. І це теж частина процесу сепарації, коли підлітки кажуть: "Все в нашій хаті неправильно. Диван стоїть не там, їмо ми неправильно і говоримо не так".

Нове покоління знецінює попереднє і будує щось своє, часто сплітаючи традиції дідів-прадідів, але тільки не батьків.

Батьки часом можуть не помічати, що потреби і погляди дитини змінилися. У три роки, коли дитина протестує, батьки виставляють кордони, кажуть "стоп", і дитина заспокоюється. У підлітковості це може не спрацювати. Наприклад, батьки продовжують сприймати прояв автономності як каприз, або б'ють по руках там, де підліток хоче проявити самостійність.

І коли в цей період батьки починають казати, що "ти лінива, бо не прибираєш в кімнаті", "тупа, бо погано вчишся", "безсовісна, бо не допомагаєш", то ніби пропонують дитині ці ролі. Й іноді підлітки через протест починають ці ролі програвати.

Якщо ще 15 років тому діти хотіли подорослішати швидше і кимось стати, то зараз ні. Ми часто помічаємо у підлітків страх дорослішати. На них, порівняно з нашим спокійнішим дитинством, йде великий інформаційний тиск картинки успіху, і поради, як цього досягти.

І дітям складно. Вони бачать, яке складне доросле життя. Бачать батьків, які працюють по 12 годин, без вихідних, майже не ходять у відпустки, хворіють півтора дня і при цьому працюють дома онлайн паралельно.

Вони ставлять батькам болючі питання: ви вчилися, отримали дипломи, а чого за спеціальністю не працюєте? Чому я повинен слухати вчительку, яка заробляє у п'ять разів менше, ніж моя сестра-офіціантка? А блогери, які стріми проводять і заробляють мільйони?

Світоглядні чи релігійні конфлікти – це конфлікти свободи і приналежності. Вони зазвичай сильно віддаляють дітей від батьків.

Підлітка часто ставлять перед вибором: сповідувати віру, яка йому не підходить, або відторгати свою родину і систему, чи обрати належати до родини і зрадити себе. Це складний вибір для емоційно нестійкої дитини, стикаючись з яким вона може потрапити у середовище, де їй загрожує небезпека.

Якщо виникає ідейний конфлікт, єдине, що можна порадити – дати право один одному вірити в те, у що кожен вірить. Але при цьому домовитися, що, попри все, ми – родина, і є речі, які нас зв'язують.

Базова довіра у родині тримається зокрема на тому, що і дитині, і батькам дозволено думати по-різному, в родині легалізоване це право. І при цьому сім’я залишається разом, не відштовхує один одного і не намагається переробити.

Нове покоління знецінює попереднє і будує щось своє, часто сплітаючи традиції дідів-прадідів, але тільки не батьків (фото надане БФ "Голоси Дітей)

Сором для підлітка -- базове переживання. Він може відчувати його, якщо, наприклад, всі у класі святкують Різдво 25 грудня, а в його родині – 7 січня. Або тато все ще слухає в машині "Шансон".

Якщо батьки проросійські, а дитина — проукраїнська, їй набагато складніше. Батьки ставлять її перед складним вибором: належати до родини чи відстоювати своє "я". Так ми підлітка кидаємо і залишаємо наодинці.

Але коли в родині буде легалізоване право мати власну думку, підлітку залишиться прийняти, що це вибір тата, і дитина за нього не відповідає. Сама дитина слухає, що хоче, українських та іноземних виконавців, однак батька поважає і любить, бо родина — її опора, і ніхто цю опору не зсуне.

Серед підлітків зараз є тенденція, що вони відмовляються ідентифікувати себе з якимось з гендерів. Це частково теж від страху дорослішання.

Такою поведінкою вони кидають виклик батькам, і батьки мусять зреагувати. Це породжує конфлікт. Батьки часто лякаються, бо це щось їм невідоме. Але це – частина дорослішання цього покоління, воно так себе проявляє.

Батьки повинні зрозуміти, що можна конфліктувати і відстоювати свою позицію. Мама має сказати свою думку, скажімо: "Мені це не дуже подобається, лякає, але я тебе все одно люблю". Відверто сказати дитині, що вам важко прийняти її позицію, але ви її чуєте і визнаєте право відрізнятися від вас.

Зазвичай підлітки продовжують споживати російські культурні продукти через те, що ще не дуже розуміють причинно-наслідковий зв'язок. Дорослі можуть ширше бачити картину та аналізувати. Діти можуть не розуміти, чому такого не можна робити. Тут проблема часто виникає через недокомунікацію з батьками.

Часто батьки думають, що їхній підліток достатньо дорослий, щоб зрозуміти. Однак аналітичне мислення повністю формується лише з 18 років.

Якщо в родині втрачена довіра, підліток може дивитися російське на зло батькам. І чим більше ми тиснемо, тим більше він робитиме на зло, щоб утвердити власну автономність. Особливо коли у родині відбувається зміна векторів: батьки раптово забороняють дивитися і слухати російське, нічого не пояснюючи. А все заборонене – дуже цікаве, особливо в підлітковості.

Базова довіра у родині тримається зокрема на тому, що і дитині, і батькам дозволено думати по-різному, в родині легалізоване це право (фото: Getty Images)

Подивилася дитина російський серіал? Спитайте її, чому. Герої подобаються, не можеш знайти щось інше? Ставте собі запитання: що можу дати замість цього?

Дитині потрібен герой, близький їй і тому фону, з якого вона вийшла. Подобається нам це чи ні, але ми вийшли зі змішаного фону, де було сильне злиття з російською культурою. Змінити це не можна відразу і швидко. Тим більше у нас майже немає україномовних підліткових серіалів з українськими треками.

Для маленьких дітей контенту більше, і вони його дивляться. А для підлітків – ні. Навіть книжок. Якщо піти в книжковий магазин і спробувати купити книжку для підлітка, якщо це не манга, – це квест.

Якщо дитина починає протестувати, проговоріть це. Спитайте, що не влаштовує, запропонуйте розібратися, і дайте зрозуміти, що любите. Підлітки продовжують боротися за любов батьків навіть тоді, коли активно перевіряють і атакують їхні особисті кордони.

Під час кожного конфлікту з дитиною питайте себе: що я хочу на виході? Якщо взаємоповаги, то буду вибудовувати свої кордони теж. Не дозволятиму розмовляти з собою на підвищених тонах. Але і до дитини буду ставитися відповідно.

Доки підліток розуміє, що може гримнути дверима, сказати, що десь краще, але довіра до родини і відчуття приналежності до неї залишається, конфлікт є здоровим. Але коли з дитиною трапляється халепа, і вона не може прийти з цим до батьків, це означає, що довіра зникла.

З роботи з реальними підлітками та батьками бачу підвищену тривожність, самоушкодження, порушення харчування, сну, складності комунікації, шкільний булінг. У критичних випадках – анорексію, булімію, суїцидальні думки.

Часто це діти з родин, де є достаток, де батьки піклуються про них, намагаються їм щось дати. Але батьки багато працюють, не мають достатньо часу на дітей, не відчувають їх, не помічають змін, і базова довіра втрачається.

Часто на консультацію приходять батьки і кажуть, що донька чи син наносить самоушкодження. Так діти виміщають агресію, тривогу, карають себе, бо думають, що з ними щось не так.

Підлітки продовжують боротися за любов батьків навіть тоді, коли активно перевіряють і атакують їхні особисті кордони (фото: Getty Images)

Суїцидальні думки – теж наслідки втрати довіри. Коли дитина розуміє, що не може отримати підтримку в родині, поділитися переживаннями, відчуває себе небажаною і поганою настільки, що думає, що їй краще зникнути.

Є речі, які підлітки переростають. Більшість вікових криз минають. Але з якими стосунками зі дітьми батьки вийдуть? Що хочемо на виході? Поваги і довіри? Чи щоб діти нас боялися, ненавиділи, тримали образу все життя?

З моїх спостережень – час, проведений з родиною. За 4 роки у мене не було жодного випадку, коли б підлітки жалілися на надмірну увагу від батьків.

Спілкування часто обмежується вимогами, висуванням претензій та контролем: отримав погану оцінку чи не прибрав у кімнаті. А до того, як почувається дитина, чим вона живе, що про що переживає, батьки цікавості не виявляють.

Я як мама хлопця не завжди у захваті від трилерів, бойовиків та Марвела, але ходжу з сином на ці фільми, бо це час разом. Не змушую його читати книжки, які читаю сама, але ми ходимо разом в книжковий, вибираємо щось сину, і його власна книжкова поличка зростає.

Головне – не нав'язувати. Наприклад, ми ходимо в кіно на твої фільми, але давай ще спробуємо відвідати екскурсію, яка тобі може сподобатись. Після заходу дитина може чесно сказати, що екскурсія була не дуже, і не варто казати йому, що він невдячний, адже мама хотіла як краще.

Мала кейс, коли підлітка після сеансу чекала мама, а потім вони разом йшли до кав'ярні, пили каву та їли круасани. Якось я спитала, чи подобається хлопцю наші зустрічі. Він відповів, що так, але найбільше подобається те, що після цього ми проводимо час з мамою удвох і розмовляємо.