Політика в українському суспільстві, насправді, була і в 2022 і в 2023. Проводилися соціологічні опитування, партії (лідери чи майбутні лідери партій) змагалися на волонтерських фронтах, а багато хто реально воював і воює.

В цей час виник феномен Залужного-політика, який страшенно хвилював більшість політикуму, загоралися і тьмяніли зірки Арестовича і багатьох інших. Насправді, політика не зʼявилася в 2024 році. Вона була присутня завжди.

Що змінилося в 2024 році, так це те, що в суспільство почала активно повертатися ненависть, як один із базових елементів нашої розконсолідованості.

У нас багато хто справедливо вважав, що вся наша політика будувалася навколо газової труби і російської мови. Це абсолютно справедливо, але з 2004 року країну доволі штучно розділили не лише мовою, але й ненавистю. Тільки от штучне розділення призвело до реальної, а не підробної ненависті.

Розділення ненавистю, стала основою внутрішньої політики, а країна була приречена на революції і на тупцяння на місці (кому цікаво трохи ширше прочитати про це, рекомендую книгу Кіма Уілбера "Трамп і епоха постправди").

Що відбулося 24 лютого 2022 року? Повторюся, політика нікуди не поділася. Але у нас в цей день на маргінес було загнано внутрішню ненависть. І так було до весни 2024 року. Потім, поступово ця внутрішня ненависть, стала виходити з маргінесу. Іноді абсолютно справедливо, іноді абсолютно штучно. Але зараз вона в повний ріст повертається.

Чому повертається? Не тому, що запахло виборами. А тому, що іншого способу проявлення політики у нас не вироблено. Ті, хто готовий до дискусій, переважно не йдуть в політику. А попавши в політику, ти починаєш грати за правилами футбольних фанатів.

Який вихід? Діалог. Але це нікому не потрібно. Нікому - означає нікому.

Наостанок: цей текст не про росіян і про тих, хто їм допомагає. Це текст про цілком проукраїнські сили, які змогли в 2022 подолати ненависть і знову її відроджують в 2024-25 рр.