Військовий фотограф, автор фільму «Два дні в Іловайську». Згадаймо Руслана Ганущака
glavcom.ua
Tue, 14 Jan 2025 09:00:00 +0200
Щодня о 9 ранку українці вшановують память усіх, чиє життя забрала російськоукраїнська війна.
Нині згадаємо Руслана Ганущака.
На війні в Україні загинув воєнний фотограф і оператор, боєць 92ї Окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка Руслан Ганущак позивний Остап.
Про це на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook повідомила речниця ІваноФранківського обласного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки Наталія Коцкович.
У минулому вони разом працювали у пресслужбі Азова.
Ганущак розпочав свою діяльність як воєнний оператор у 2014 році, будучи бійцем батальйону Азов.
Він став одним із документалістів війни на Донбасі, фіксуючи злочини російських військових у Широкиному, Гранітному, Бердянському, Лебединському та Марїнці.
Його роботи, включно з фільмом про грузинських добровольців Брат за брата, були представлені у США, Британії та інших країнах світу.
У 2016 році Ганущак зняв документальний фільм про війну на Донбасі Два дні в Іловайську про те, з чого починався Іловайський котел.
У 2022 році він став військовослужбовцем 92ї механізованої бригади ЗСУ, продовживши публікувати фото й відео про війну.
Ми нашим дуетом знімали найкращі кадри і короткометражки з Широкиного, Гранітного, Бердянського, Лебединського, Марїнки.
Ми плічопліч фіксували у своїх сюжетах всі злочини Росії на Донбасі.
Руслан був неймовірним Мої смішні історії з війни зазвичай були повязані з ним.
Це Руслан вивозив групу під час мінометного обстрілу в Широкиному.
Коли всі вже молилися, він просто спокійно обертав до нас голову і казав я і цього разу вас вивезу.
Запашна фірмова кава від Остапа всі знали, що без неї робота не почнеться.
А заварював він її у глиняне горнятко, привезене з Карпат.
А як Руслан любив Карпати І не тільки українські гори У мирний час Руслан багато подорожував і підкорював вершини в Україні і закордоном.
А потім захоплено про них розповідав З початком війни Руслан знайшов своє місце і у ній.
Він знімав відео, фотографував та готував матеріали про війну в Україні.
Завдяки його праці, світлини з війни побачили у Америці та Англії.
Також світ побачив його фільм про грузинських добровольців в Азові Брат за брата.
Рік тому, коли Руслан вже служив у 92 механізованій бригаді ЗСУ, у ІваноФранківську організували його виставку світлин.
Руслан був моїм одним із кращих друзів.
Талановитий, розсудливий, скромний, стриманий і дуже добрий.
Україні бракуватиме його, правда.
Він багато користі міг ще принести для нашої перемоги, написала Коцкович.
Спогадами про Руслана Ганущака поділився також воєнний журналіст Андрій Цаплієнко Сьогодні на війні загинув мій друг.
Дуже близький.
Надійний.
Людина неймовірно світла.
Наповнена талантом, добром і бажанням змінити світ на краще.
Руслан Ганущак.
Оператор.
Режисер.
Боєць. За словами Цаплієнка, подружились вони з Ганущаком, коли він був в Азові.
Це Руслан підняв прапор на вишці над відбитою в ворога територією в селищі Широкине під Маріуполем.
Ми працювали в одному ритмі й думали однаково.
Ми тримались одних і тих же цінностей, що не заважало нам сперечатися.
Ми робили сюжети так, щоб нікого наша війна не залишала байдужим.
У нас були свої коди і свої прислівя, розповів Цаплієнко.
І настане день, коли мільйони скажуть Героям Слава А Пінк Флойд заспіває Червону Калину, так ми казали.
Хочу з тобою працювати, пригадав Цаплієнко слова Ганущака, коли почалась повномасштабна.
Хочу бути корисним.
Цаплієнко розповів, що їх разом накрило РСЗВ в Анисовому під Черніговом Він перший крикнув Лягай, коли зашелестіли ракети.
Врятував, по суті, всіх, хто був поруч.
Наша машина була вся в дірках, як решето.
І мене теж зачепило.
Та, якби не Руслан, все могло бути значно гірше.
А коли я ліг на операцію, Руслан сказав мені Не хочу ні з ким, крім тебе, знімати.
Піду служити.
І пішов до 92ї бригади.
За словами Цаплієнка, Ганущак все робив так, нібито від його роботи щось мало змінитися.
На краще.
Він завжди намагався розібратися в тому, що хотів знати.
Він мав золоті руки.
Він був глибокою людиною, бо бути поверхневою його не влаштовувало.
Він ліз в саме пекло не тому, що був адреналінщиком, а тому, що хотів знати все про цю війну, бачити її впритул і бачити тих людей, які тримають Україну.
І тому він сам став такою людиною.
Він загинув як герой.
Але хіба від цього легше його дружині Його дітям Його друзям Я передивляюсь його фото.
Читаю його повідомлення.
Слухаю голосові.
Ось він кілька місяців тому написав.
Прочитайте.
Згадайте.
Не забувайте, що ми втрачаємо найкращих, написав Цаплієнко і опублікував слова Ганущака Я вирішив піти на службу, бо відчував, що можу зробити щось більше для свого народу, для своєї країни.
Тут, на передовій, я вільний.
Вільний від страху смерті.
Тебе не турбують дрібниці.
Це неповторне відчуття свободи.
Ти розумієш, що можеш не повернутися з бойового завдання.
І це нормально, це війна.
Але фішка не в тому, щоб геройські загинути.
Складніше вижити у цьому всьому і дійти до Перемоги.
А потім ще треба відбудовувати країну і нове суспільство Ця війна мусить нас змінити, вже змінила.
У Руслана Ганущака залишилися дружина та донька. Главком долучається до хвилини мовчання.
Ми вшановуємо память усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину.
Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки памяті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу память громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Останні новини
більше новин