Українці дуже добре можуть зрозуміти почуття американців
glavcom.ua
Thu, 12 Dec 2024 13:36:00 +0200
Ми проходили щось подібне в 2019му.
Кадрова плутанина коли фахівці перемежовуються самозванцями.
Хаотичні обіцянки, що не мають нічого спільного з реальністю.
Фестиваль сумнівних ідей, які обіцяють країні все, крім передбачуваності.
Пять років тому в нашій країні в моду ввійшли люди без досвіду та компетенцій.
Тріумфатори виборів сконцентрували у своїх руках небачені повноваження і нам залишалося лише гадати, до чого приведе країну цей електоральний експеримент.
У той момент все, що відбувалося, сприймалося як краштест для системи і ми могли тільки сподіватися, що державі стане міцності, щоб її пройти.
А наступні три роки спостерігали, як реальність заземля всіх, хто планував цю реальність ігнорувати.
Тепер настала черга Сполучених Штатів.
Американський тріумфатор може обіцяти закінчити нашу війну після інавгурації.
Статус кандидата в президенти дозволя йому жити у власному світі, але після вступу на посаду йому не уникнути зустрічі з реальністю.
І в цей момент на нього чекатиме безліч несподіванок.
Йому належить дізнатися, що США мають інструменти тиску на Україну, але практично жодних для тиску на Росію.
Що будьякі ініціативи з миротворцями для Кремля рівноцінні введенню іноземних військ на територію його субктів федерації.
Відколи Москва вписала у свою конституцію Запоріжжя та Херсон, будьяка ідея заморозки лінії фронту для неї рівноцінна відмові від власних обласних центрів.
Дональду Трампу належить виявити, що Москві потрібен не буфер з Україною, а Україна як буфер.
Що американському президентові нема чого запропонувати російському крім власного приниження.
Що глава Кремля живе у своїй реальності і продовжить там залишатися, поки йому вистача на це ресурсів.
У складних явищ нема простих рішень.
Український президент це зна, як ніхто.
Він обіцяв закінчити війну на Донбасі, але виявилося, що йому до снаги або капітулювати, або продовжувати чинити опір.
Тепер його слідами йде тріумфатор американських перегонів і з січня ми стежитимемо за тим, який вибір зробить він.
Обидва президенти спочатку звинувачували в продовженні війни своїх попередників.
Але дина причина вторгнення сидить у Кремлі, й настала черга Дональда Трампа дійти до цього висновку.
Реальність протвережу.
дина умова, за якої ти можеш її ігнорувати це коли ти впевнений, що платити за помилку доведеться не тобі.
Про це українському президенту могли б багато розповісти грузинські політики.
Нам випало стежити, як еліти ції країни відмовляються від вропейського курсу.
Беруть на озброння найгірші авторитарні практики.
Залишають західну орбіту щоб перебратися на російську.
Нам може видатися це випадковим політичним вивихом.
Самоуправством політиків, які вирішили поторгувати суверенітетом країни.
Але все, що там відбуваться це лише підсумок ситуації, коли жертву залишають з агресором наодинці.
Грузія не просто програла свою війну в 2008 році.
До того ж вона залишилася без гарантій її неповторення.
Захід не забезпечив країні безпеку.
Не озброював її армію.
Не розміщував свої бази.
Внаслідок цього страх нового вторгнення почав народжувати в грузинському суспільстві запит на мир.
Запит на мир приводив до влади тих, хто обіцяв домовитись.
Домовленості з агресором загрожують життям за правилами агресора.
Все це може бути і українським сценарім якщо наша війна також закінчиться без гарантій її неповторення.
А тому в усіх можливих конфігураціях українського майбутнього ключовим привілей цього майбутнього не боятися.
Якщо Україна отрима перший ярус піраміди Маслоу той, що про безпеку, то майбутні покоління українців мають шанс на Росію не озиратися.
Натомість у такому сценарії нам буде чому повчитися вже у вропи.
Коли вся політична дискусія зводиться до того, що один табір хоче рятувати демократію, а другий заклика рятувати націю.
Саме цей тренд входить у моду в наших сусідів.
Коли на виборах партії різноманіття конкурують із партіями одноманітності.
Коли заклики до інклюзивності протистоять гаслам відокремленості.
Думаю, ми порівняно легко зможемо вписатись у загальний тренд.
І нарешті забути про звичне протистояння між адептами радянського минулого та українського майбутнього.
Але зміна політичного регістру чека на нас тільки в тому разі, якщо нас не залишать на самоті.
Якщо циніки зрозуміють вигоду цінностей.
Якщо сама ідея війни з нами перекочу в категорію надто руйнівної авантюри.
Пять років тому Україна проголосувала за ілюзію легких рішень але вони не витримали перевірку реальністю.
Тепер цим же шляхом належить пройти Сполученим Штатам.
Від їхньої готовності вчитися на власних помилках залежатиме те, чи встигнемо ми зробити висновок із наших.
Інакше нам не уникнути повторення грузинських.
Останні новини
більше новин